Орнамент - повноцінне культурологічне джерело, що тісно пов'язане з етнічною історією та історією культури своїх творців.
Говорячи
про таке явище як традиційна культура, дослідники мають на увазі цілий
комплекс різних ознак, які є характерними для розуміння поняття
"традиційна", або ж "етнічна" культура. Сюди можуть входити предметні
поняття - житло, одяг, вжиткові речі - і непредметні - світогляд,
вірування, усний і письмовий фольклор та ін. Але обов'язково до
найголовніших ознак, що визначають обличчя традиційної культури,
включають орнаментику, оскільки вона багато може розповісти про історію
та культуру народу.
Микола Макаренко писав: "Для історика
культури орнаментальні форми й мотиви - найвдячніший матеріал для
хронологічних студій: на підставі їх дуже точно можна встановити, коли
саме ту чи іншу річ зроблено. Вони ж таки певною мірою допомагають
визначити й те, звідки якийсь виріб узявсь. Таким чином орнаментація
характеризує і добу і настрій людини-майстра. Орнаментація - це, так би
мовити, метрика виробу, його пашпорт. Це-тому, що так певно й так
правдиво відбиваються в орнаментації всі характерні особливості
народу-творця у кожен окремий період його існування" [1].
Справді,
в традиційній культурі важко віднайти ще таке явище, яке б так тісно
було переплетено з усіма сторонами людського життя, як орнамент, який
присутній скрізь: в побуті і в мистецтві, власне, кругом навколо
людини. За словами М.С. Кагана, "звільнення від образотворчої
конкретності зробило мову орнаменту подібною до мови музики й танку,
відкривши йому доступ до вираження найширшої узагальненої (і тим самим
порівняно абстрактної) поетичної інформації. Через це в орнаменті, як в
музиці й танку, метроритм стає головним структуроутворюючим засобом. По
суті, танок є ніби орнаментальним візерунком, що ожив, динамічною
орнаментальною композицією, та й в музиці ми часто знаходимо
орнаментальну побудову звукової тканини" [3].
Деякі
дослідники народного мистецтва відносять орнаментику до так званого
"образотворчого фольклору", виділяючи його в окремий вид [10]. Так
само, як і музика, орнамент підкоряється законам ритму, композиції. Цей
досвід передавався із покоління в покоління віками, накопичуючись у
народній пам'яті, зберігаючи секрети творчості, що виражались у сталих
композиційних системах орнаментів.
Як явище мистецьке,
орнаментика підкорялася загальним законам розвитку народного мистецтва,
зокрема - законам системи композиційних закономірностей. Ми детально
зупиняємось на цьому, бо якраз через основні поняття цієї системи, а
саме - "канон" і "традицію" - орнамент перестає бути суто мистецьким
проявом, він починає діяти як культурологічне джерело. Канон і традиція
тісно пов'язані між собою: традиція зберігає і відновлює канон, канон
зберігає і відновлює традицію [11]. Будучи явищем канонічним, орнамент
водночас може бути охарактеризований як своєрідний хранитель
етнокультурних традицій, іншими словами, орнаментика справді може
виступати як зримий, зафіксований на предметних об'єктах вияв етнічних
стереотипів.
Унікальність орнаментики полягає в тому, що вона у
своїй символіці, у своїй знаковості може об'єднувати всіявища,
притаманні традиційній культурі.
Зараз велику увагу приділяють
образотворчим (або ж іконографічним) характеристикам орнаменту,
оскільки саме вони в наш час виходять на перший план в сфері
побутування орнаментики. Крім того, саме іконографія в орнаментах
виявляється більш стійкою до різних впливів, зокрема - моди,
іншоетнічних запозичень, світоглядних змін, в даному разі частіше
інновації полягали в збільшенні або зменшенні окремих орнаментальних
мотивів (власне, новизна полягала скоріше у поширенні нових зображень,
зокрема - це рослинно-квіткові орнаменти "брокар", що поширилися разом
із вишивкою в техніці "хрестик").
З кінця XIX -початку XX ст.
в народній орнаментиці спостерігається вплив друкованих зразків дня
стилізовано-натуралістичного вишивання "хрестиком" квітів, що швидко
поширювалось і почало витісняти давні місцеві техніки і візерунки.
Натомість традиційні візерунки для вишивок стали запозичувати для
різьблення, кераміки. Форми орнаменту поступово подрібнювались, його
ритми ставали частими й монотонними, поширилась поліхромність навіть в
тих регіонах, де традиційними були монохромність або біхромність.
"Стиль, вироблений в одному матеріалі, занадто часто пристосовується до
інших матеріалів. Отже, наприклад, ми бачимо геометрійний орнамент на
тканині, на дереві, на писанках..." [15].
Таким чином,
орнаментика навіть у суто зовнішніх своїх проявах постає не лише як
константа, канонічна в іконографічній сфері, але і як таке явище
традиційної культури, яке живе тим самим життям, що й традиційне
суспільство, підпадаючи під ті зміни, що відбуваються з ним:
"орнаментація має в собі силу різних ознак, що ними тая доба, коли вона
була з'явилася, одрізняється од іншої: чи попередньої, чи наступної"
[16].
Народна орнаментика, як і все народне мистецтво, не лише
відображає естетичні смаки народу та його уявлення про прекрасне. Вона
також тісно пов'язана з побутовим укладом соціального середовища своїх
творців, відображає їхнє ставлення до дійсності, до оточуючого світу. У
сучасній культурі орнамент сприймають головним чином як прикрасу,
декор. Але колись цим візерункам надавали важливе значення. На давніх
етапах існування людства "орнаментальний візерунок на посудині, на
зброї чи на обличчі мисливця -це знак культового змісту, загадковий чи
позбавлений змісту лише для невтаємничених" [17]. Загалом, давні умовні
знаки мали різне значення. Крім малюнків культового змісту, були й
інші: знаки племені, знаки власності, вказівні. Найстійкіше трималися і
були поширеними культові знаки. З плином часу їх первісний зміст було
забуто і вони перетворились на орнамент. Щоправда, початок становлення
орнаменту відносять не до тих часів, коли значення символічних
зображень вже почало забуватися, а до більш ранніх. Орнаментальне
різьблення XX - Х тис. до н.е. є не лише символікою, але й декором; це
стосується і прекрасної високохудожньої мальованої кераміки VI - III
тис. до н.е. [18]. На думку деяких вчених, виникнення орнаментальних
систем пов'язане зі станом переходу від мисливства до землеробства
[19]. Цілком можливо, що таке твердження буде справедливим, якщо
говорити не про виникнення, а про становлення чи навіть уніфікацію
певних знаково-орнаментальних систем, які зародилися набагато раніше.
Отже,
орнаментика виникає на основі графічної символіки, яка мала для людини
практичне значення: свого часу вона виражала релігійне осмислення
дійсності і застосовувалася для магічного впливу на умови буття. Крім
того, в цих зображеннях людина фіксувала і передавала нащадкам різну
інформацію.
"Частина сюжетів, прикрас і елементів орнаменту
явно магічного заклинального характеру виконували свого часу роль
замовлянь на процвітання та оберегів від зла. Нашого далекого предка
заспокоював і радував вигляд цих оберегів, і звідси, з цієї радості, й
народжувалось почуття краси [20]. Коли первинний зміст давніх графем
було забуто, ці зображення продовжували використовувати як необхідні,
хоча в чому саме полягає їхня необхідність вже не усвідомлювали.
Поступово на перший план вийшло суто естетичне їх сприйняття, і їх
почали застосовувати як прикраси.
Графічні символи, графеми,
з'явившись у досить віддалену епоху, призначались для графічної
фіксації та інформації. Так поступово виникло спочатку піктографічне, а
згодом ієрогліфічне письмо. Поруч із цим склались зображення, що
призначались не для розповіді чи повідомлення, а які являли собою
умовні знаки, що означали деякі загальні ідеї. Ці символи відігравали
роль магічних формул, будучи графічно зафіксованими моліннями,
зверненнями до вищих сил. З плином часу їхнє значення переосмислювалось
у зв'язку із змінами культових уявлень.
Потім, через
тисячоліття, було забуто і вторинний зміст цих символів. Але їх
продовжували використовувати, оскільки ці малюнки було освячено
традицією [21]. Річ у тім, що культова символіка є надзвичайно стійким
елементом культури. Можуть змінюватись звичаї, одяг та інші елементи
матеріальної культури, але символи зберігаються тисячоліттями, лише
дещо трансформуючись, а іноді залишаючись зовсім без змін. В умовах
стійкого побутового укладу в ті часи, що передували становленню
цивілізації, ці мотиви традиційно передавалися і ретельно
відтворювалися з покоління в покоління. Навіть при змінах у
культово-ідеологічних сферах давня символіка залишалась досить
стабільною, наприклад, в орнаментиці східних слов'ян і, зокрема,
українців, майже до кінця XIX ст. в орнаментах зберігались давні
язичницькі символи, незважаючи на багатовікове панування християнства.
Орнамент,
отже, походить із сфери сакральних знаків та символів, які були одним
із найстійкіших надбань традиційної культури. Орнамент на ритуальних
речах, зброї, одязі та прикрасах ставав фактором перенесення людини в
центр світових подій. З цими візерунками та зображеннями община чи
плем'я одержувала свій космогонічний простір із визначеними у ньому
буттєво-ціннісними факторами взаємодії людського начала і природного
середовища [23]. Відгомін цього можемо зустріти в слов'янському
обрядовому фольклорі, зокрема - в українців. Тут орнаментовані вироби
(наприклад одяг, тканини та інші речі) та сам процес їх виготовлення та
орнаментації (ткання, шиття, вишивання) виглядає як певне ритуальне
дійство, іноді це навіть набуває вигляду мандрівки у потойбічне (або ж
зв'язку із потойбічним світом). Наприклад, в українських обрядових
піснях зустрічаємо:
"Ой на Дунаю, на бережечку, Стояла золота корабійка, В тій корабійці красная панна Шила брату вишивала кошульку. На ковнірці - зоря й місяць, На пазушках - райскії пташки, На рукавцях - сивці-голубці, А на придолі - тури й олені... "[24]
"Не угинайся буковий мосте, Через тебе йдуть тури та олені, На тих оленях високий терем, А в тим теремі красна панна, Шила-вишивала отцу кошулю, Коло ковнірця - яснії зорки, На пазушках - ясний місяць, А у полах - сиві голуби..." [25]
В
цих уривках, крім теми вишивання, ми бачимо також усі атрибути,
пов'язані з темою переходу та зв'язків із потойбічним: вода (ріка),
корабель, міст - все те, що у фольклорі символізує подорож із "цього"
світу в ''той", або ж перехідний стан. У другому фрагменті пісні ця
тема підсилена наявністю сакрально-хтонічних тварин (тури й олені), що
через міст переносять дівчину, яка вишиває. Цікаво, що в обох випадках
у вигляді орнаменту на одязі називають сакральні предмети - зорі,
місяць, птахів, оленів. Тобто ми можемо бачити тісний зв'язок
орнаментики (в даному випадку - на одязі) із світоглядною сферою. Наявність
і рівень поширення тих чи інших орнаментальних мотивів у декоративному
мистецтві народу може розповісти про його далеких предків, про
етнокультурні зв'язки в епоху його праісторії. В культовій символіці
зафіксовані найдавніші шари духовної культури даної етнічної спільності.
Щоправда,
стійкість релігійно-ідеологічних уявлень і пов'язаних з ними символів
досить відносна. Мало місце змішання звичаїв та ідей, відбувались
"культурні вторгнення" і "культурні змішання". Враховуючи той факт, що
на декоративні та символічні форми мали вплив культурні запозичення, в
процесі дослідження орнаментики народу важливо виділити автохтонні
риси. Адже одні орнаментальні мотиви, які поширені зараз і здаються на
перший погляд характерними для даного етапу, могли з'явитися у нього в
пізні часи, а інші, начебто непоказні, можуть виявитися свідками
тисячолітньої традиції [26]. Отже, орнаментика, як
культурно-мистецьке явище, виникає у надзвичайно віддалену від нас
епоху. На ранніх етапах свого існування вона більшою мірою належала до
області культової, входячи до середовища сакральних знань. Знаки
орнаментів несли в собі велику кількість різнопланової за характером
інформації, яку зараз ми не можемо сприйняти повністю, оскільки "один і
той самий символ міг в різні культурно-історичні епохи мати різну
семантику" [27]. Але й та доля знань, що стає доступною завдяки
розкриттю окремих знаків і функцій орнаменту, відкриває величезний
простір для досліджень в галузі етнічної історії, історії культури,
історії народного мистецтва. Орнаментика в традиційній культурі
відігравала надзвичайно важливу роль, акумулюючи в собі надбання народу
в галузі мистецтва та його знання про оточуючий світ. Перейшовши в наш
час майже остаточно в сферу декоративного, народний орнамент, однак,
зберігає в собі ще багато загадок та інформації про далеке минуле
нашого народу, його етнічну історію та культуру.
