Меню сайта

Категории раздела
Вишивки минулого [7]
Вишивка Подылля [2]
Історія вишивки [9]
Регіони України [5]
Все про вишивку [6]
Український рушник [4]
Український орнамент [3]
Мода 2015 [1]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 857

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная

Регистрация

Вход
Приветствую Вас Гость | RSS


Вишиваночка


Понедельник, 25.09.2017, 21:54
Главная » 2009 » Декабрь » 2 » Весільний коровай
16:34
Весільний коровай

Випікання весільного короваю було обов'язковим у молодого і молодої, відступати від певних ритуалів при цьому не дозволялося. Мати весільна запрошувала жінок на коровай: «Прошу, дорога сусідко, чи сестро, чи кумо, на хліб, на сіль, на коровай». Вдовиці, розлучені, ті, хто мав по два шлюби, не могли бути коровайницями. Коровай пекли з ритуальними піснями, примовками (в молодої - коровай і «паристий» калач, у молодого - тільки коровай).Мати вибирала дві заміжні жінки, що гарно жили з сім'єю, не сварилися, не розлучалися, щоб розчиняли коровай. Символ «пари» подружжя зберігався протягом усього обряду випікання короваю, який місили старші коровайниці. їх. перев'язували хустками, «щоб молоді в майбутньому були тісно зв'язані між собою».
Коли жінки сходились, то несли з собою обов'язково муку, яйця, масло, а дехто і цукор. Все це приймала кухарка і клала в одну посудину. Це було колись повною формою взаємодопомоги, також мало на меті міцніше скріпити молоду сім'ю.
Співали:
Ми на коровай ідемо.
На коровай муку несемо.
Ще й рожевії квіти,
Щоб любилися діти.
Несем меду гарнець,
Несем сім кіп яєць,
Ще й рожевії квіти,
Щоб любилися діти.
Несем грудку масла,
Щоб коровай вдався.

Одні жінки чаклували біля тіста, інші співали весільних пісень.
Благослови, Боже
І отець, і мати
Своєму дитяті
Коровай випікати.

Коровайниці повинні були вимісити тісто так, щоб воно було не занадто круте (бо життя у молодих нібито складається круто»), щоб не було рідке (бо коровай може розрепатися і життя молодих начебто розіб'ється, розколеться). Коровайницям давали по чарці горілки, але не можна було закусувати, «щоб молоді між собою не їлися».
А хто угадає, що в нашому короваї
З семи криниць водиця,
З семи млинів мукиця,
З семи городів квіти,
Щоб любилися діти.

Тісто підійшло. Старша коровайниця приносила велику миску з водою і чистий рушник. В ній мили руки всі, хто брав участь у виробленні короваю.
Благослови, Боже
І отець, і мати
Своєму дитяті
Коровай виробляти.

Рушником розділяли тісто, клали на стіл і виробляли з нього різні прикраси: шишки, квіти, листя, птахи. Найкраще прибирали середину короваю, де мати поклала гроші і жито, бо цю частину віддадуть молодятам. Під час виробляння короваю не дозволялось нікому сідати, «щоб не сів він у печі, а виріс високим». Колись короваї були житніми, традиція пекти пшеничний коровай склалася пізніше. Виробляли коровай на вікові пікної діжі, підсипаному борошном. Складався коровай з двох частин: нижня - так звана «підошва» - вироблялася з житнього або пшеничного борошна, яке було менш здобним, на неї клали велику круглу здобну хлібину - власне коровай, який обкладали «обручем» з тіста, а вже потім прикрашали.
На Вінниччині, наприклад, на короваї у молодого виробляли з тіста і ставили зверху дві шишки, а в молодої - два голуби. Коровай молодої називався «Голуби».
Коли коровай був готовий до випікання, зверталися до дружби, щоб той дав помело вимести піч.
Гляди, дружбо, помела,
Щоб твоя голова не мела,
Як не будеш помела нести
Буде твоя голова мести.

Коровайниці вимітали піч, хрестили її на всі боки й обережно садили коровай у піч випікатись.
Наша піч регоче.
Короваю хоче,
А припічок усміхається,
Короваю дожидається.

А в нашої печі
Золотії плечі,
А срібнії крила.
Щоб коровай гнітила.
Рости, короваю
Ширший від Дунаю,
А вищий від плота,
А кращий від злота.



Коли коровай вже сидів у печі, тоді в хаті ставало особливо радісно: коровайниці брали діжу і з нею танцювали, вдаряючи тричі об стелю, «щоб коровай добре ріс і гарний вдався».
Ой, пече наша,на сохах,
Носимо діжу на руках,
Пече ж наша, пече,
Спечи нам коровай гарний.
Пече, наша пече,
Хороше нам коровай спечи,
Щоби загнітила,
Щоб не запалила,
Ми замужнії жони,
Щоб не були зневажені.



Коровай печеться, а жінки мили руки, витирали рушником, яким розділяли коровайне тісто, і жартівливо співали:
А де ж наша весільная мати,
Обіцяла по три чарки дати,
А першую з родзинками,
А другую з вишеньками,
А третюю з калиною
За доброю дитиною.






Помиями вмивалися всі присутні, «щоб молоді любилися». Вимивали пікну діжку, несли її з піснями у садок і виливали воду під солодку яблуню або під вишню - «щоб життя в молодих було солодким».
Весільна мати частувала коровайниць. Вони співали:
Хто всадив, хто всадив,
Той буде виймати.
Не будемо наймати
Коровай виймати.
Хоч течи,
мед-вино, хоч не течи,
Наш коровай вже в печі,
А ми звідси не підемо,
Поки короваю не виймемо.







Разом із короваєм у молодої обов'язково випікали «парний» («паристий») калач, з яким молодята йшли до шлюбу. В понеділок ввечері його краяли і роздавали гостям.
Спечений коровай обережно виймали з печі, ставили на стіл, іноді на віко пікної діжі, щоб охолов А в неділю рано коровай і калач прибирали: обв'язували червоною бандою, прикрашали квітами, калиною, барвінком, розмаєм. Зверху на коровай клали дві зв'язані червоною стрічкою ложки.





Короваю-розмаю, Тебе я вбираю
То в рози, то в квіти, Щоб любилися діти.



На Західному Поділлі, в багатьох селах Хмельниччини коровай пекла хрещена мати. А в суботу ввечері молода чи молодий у супроводі дружок чи бояр з музикою йшли по коровай, їх пригощали і вручали цей обрядовий хліб. Подякувавши, молода (молодий) ще раз запрошувала хрещену на весілля і разом з нею та гостями поверталися додому. Попереду бояри несли коровай і гільце, свахи танцювали і співали:



Короваю, короваю,
Веземо тебе коло гаю.
Коло гаю, понад Дунай, 
Ти, Марусю, не думай.
Іде твоя родинонька. 
Везе тобі коровай, 
Не житній, а пшеничний -
Всій родині величний!
Пшеничний, петльований, 
Родом дарований.



Мати зустрічала коровай на порозі, його вносили до хати і клали на стіл. Коровайні пісні передавали радість роду з приводу одруження. В них звеличуються хліборобська праця, сімейне життя, прославляється піч. Майже кожне село мало своєрідні обряди при випіканні і прикрашуванні короваю. Майже скрізь коровай був круглої форми й оздоблювався різними прикрасами з тіста: шишками, квітами і виноградом, листям.
Вважають, який буде коровай, таким буде і життя молодих: якщо коровай славний - життя гарне; якщо коровай трісне навпіл - дуже погано (розлучення); якщо коровай западеться - також недобре; якщо коровай дуже загнітився, то невістка чи зять будуть дуже сердитими.
Розповім таку бувальщину: женився один хлопець, то пекли йому аж три короваї. Перший не вдався, другий не вдався і третій також. На стіл поклали перший, бо був з них найкращий. Хлопець три рази женився і таки повернувся до першої дружини.
Коровай тепер часто замовляють у хлібопекарнях. Ось розповідь робітниці: «Вже 15 років тут працюю, випікаю короваї. І буває, як не стараюсь, як не вимішую, а він не виходить, як треба. Хоч ти йому що! Я ж не хочу, щоб так було, а знаю - уже в цієї пари або зовсім нічого не складеться, а як і складеться - важко буде... І ще ні разу не помилилась, на жаль».
Отже, коровай має велику магічну силу. Його виготовляли лише до першого одруження, вдовам та вдівцям його не випікали; гостина з нагоди одруження без короваю вважалася не весіллям, а вечіркою.
А чому називається цей давній обрядовий хліб - коровай? Досі походження цього слова точно не визначене. Вчений М.Сумцов, наприклад, знаходить у ньому спільні корені з словом «корова». Підтверджує свою думку тим, що коровай замінив собою древній звичай жертвування корови. Важко з цим погодитись. Переконливіше звучить його ж припущення, що значення короваю пов'язане з культом сонця. А зовсім недавно на сторінках газети «Українське слово» прочитала розмову з старенькою жінкою, яка сказала, що коровай названо від «корови». Піч колись така була, особлива піч і далеко не в кожній хаті вона могла бути, бо мало хто знав таємниці, як пекти той особливий хліб. Ця піч була круглобокою, як добре вгодована корова, з рогами над челюстями. Як у пісні співається:
Піч наша рогата,
Щедра і багата 
Щелепи роздвигаються,

Короваю дожидаються.

Цікаво, правда?! Дослідники відзначають, що в XI столітті жодна весільна трапеза на Русі не відбувалася без короваю. Такі весільні чини, як «коровайники» згадуються в документах XIV століття.

Галина Медведчук.
Лауреат обласних премій імені Т.Шевченка і К.Широцького.
Категория: Все про вишивку | Просмотров: 5460 | Добавил: zlodei | Теги: україна, українські традиції, коровай, стаття, фото | Рейтинг: 2.0/1
Всего комментариев: 1
1  
а тут не треба вказувати джерело?

Имя *:
Email *:
Код *:
Календарь
«  Декабрь 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Цікаві фото

Архів даних

Друзі сайту
  • Мій край
  • Моя Италия

  • © © Copyright MyCorp © 2017 Сделать бесплатный сайт с uCoz Rambler's Top100