Вишивка

Тренди і антитренди 2015

zlodei — Thu, 23 Apr 2015 15:42:07 GMT

Молодіжна мода: тренди і антитренди 2015

Директор із закупівель шопінг-клубу LeBoutique Катерина Коптєва озвучила актуальні тренди цього сезону в молодіжній моді

«Підбираючи речі, пам'ятайте, що в одязі головне - комфорт. Якщо в ньому зручно і легко, значить, це саме те, що Ви шукали. Адже відомо, що не одяг прикрашає людину, а зовсім навпаки», - нагадує головне модне правило молодим людям Катерина Коптєва.

Тренд №1: безрозмірний, безформний і багатошаровий одяг

Бажаючим відчувати себе вільно можна звернути увагу на комфортний стиль oversize. Це може бути теплий подовжений в'язаний светр або широка туніка - цей фасон залишається на піку вже не перший сезон.

Тренд №2: принтовані світшоти

Для шанувальників спортивного вуличного стилю трендовими варіантами є принтовані світшоти, трикотажні штани на манжетах, прямі футболки з V-подібними горловинами і бейсбольні куртки.

Тренд №3: нове життя для косухи і чорної майки

Універсальний і популярний кежуал робить акцент на знаменитий смугастий джемпер, звичайну чорну майку, косуху, коротку спідницю-кльош і комфортне трикотажне плаття прямого силуету.

Тренд №4: контрастна вишивка

Консервативна гусяча лапка так само залишається в тренді, до неї приєдналися контрастна вишивка на однотонному полотні і практично всі варіанти яскравих принтів.

Тренд №5: актуальний ментоловий колір і королівський синій

З основних кольорів палітра зупинилася на чорному, сірому, бордовому, зеленому і бежевому, а також на безлічі відтінків цих кольорів - графітному, вишневому, темно-бірюзовому, королівському синьому, ментоловому та персиковому.

Антитренд №1: геть синтетику

Сьогодні в моді не тільки красиві речі, але і натуральні. Всі синтетичні тканини потроху відходять на другий план. Льон, бавовна, шовк і натуральна шкіра - ось топ матеріалів, які переважають на подіумах.

Антітренд №2: брюки-сліми пора викинути

З торішнього гардероба варто прибрати брюки-сліми, моделі, що мають багатий декор, кислотні кольори, велюрові спортивні костюми, облягаючі міні-сукні та фасони з надмірно низькою талією.

Антітренд №3: ніяких штанів із заниженою талією

Любителям класики пропонуються відкладні комірці, брюки із завищеною талією, шикарні максі-сукні та спідниці-олівці. Це буде актуально весь 2015 рік.

Українські обереги: традиції і сучасність

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 19:19:05 GMT

"…за віруваннями древніх, оберег — це матеріалізована метафора доброго ангела, модель сили, котра при нагоді заступиться за тебе, а у «перекладі» на наше наукове сучасне мислення — сконцентрує твої ж таки сили, допоможе провести аутогенну регуляцію…”

«Наш оберег ішов з землі,
Коли нас скіфами ще звали.
І талісман той берегли,
І щастя в доленьці шукали.
Або коли була війна,
І ворог йшов на схил Дніпровий,
Чи то котилася чума,
Чи хтось був дуже тяжко хворий…» ¹
О. Онищенко

Іще для наших прабабусь і бабусь хрест, молитва, великодня крашанка, як і рушник, паляниця, вогонь у печі, обручка, пучечок певного зілля, пов’язаного навхрест, а також слова «добрий день!», «з Богом!», «бувайте здорові!», як і «не убий», «не украдь»,— були не просто предметами і словами, а знаками добра і сили, заступниками від нещасть, були — оберегами.

У давнину людина відчувала тісніші зв’язки з силами природи і вже за часів палеоліту (10-5 тис. до н. е.) диференціювала їх на добрі та злі, причому добрі були оберегами від злих. Але їх треба було періодично задобрювати, звертатись до них з магічними заклинаннями, приносити їм жертви.

Проте людина відчувала потребу ще і в матеріалізованих захисниках — оберегах. Найдавніший зразок оберега — жіноче божество, яке було поширеним практично у всіх народів. З ним пов’язана і етимологія слова «оберег», яку свого часу дослідив академік Б. Рибаков.² Походить воно від слова «берегиня», що рівнозначне грецькому «земля» (давньоруська транскрипція — «берние», тобто земля, глина), богиня землі, її берегуша, охоронниця. Берегиня — мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї.

ОБРАЗ БЕРЕГИНІ У ВИШИВЦІ: а) Берегиня з прибогами; б) ідеограми Берегині.

Образ Берегині дійшов до нас у вишивці: на обрядових рушниках, у жіночому одязі бачимо стилізовану жіночу постать, найчастіше — з піднятими руками (знак захисту), іноді з прибогами — конями по обидва боки (іл. 1). Нерідко Берегиню підміняла ідеограма — ромб з гачками — землеробський символ родючості, магічний оберігальний знак (українська плахта — своєрідне «перепитування» цього мотиву).

З Х ст., тобто з часу прийняття християнства, символічний смисл Берегині (Венери, Рожаниці) було перекладено на образ Богородиці. В ньому людина вшановувала саму природу, життя, подвиг материнства. У свідомості людей Давньої Русі Богородиця сприймалась як всемогутня заступниця людства перед Богом. Підтвердження цьому знаходимо в історії. Так, під час походу азіатського полководця Тімура на Русь в 1395 році вважалось, що Москва була «врятована» заступництвом Всевишнього завдяки іконі Владимирської Богоматері (письма початку XII ст.), яку встигли перенести з Владимира до Москви і яка ніби відвернула похід Тімура на Москву. З того часу русини почали шанувати ікону Божої Матері як заступницю, як оберег, складали про неї легенди, на її честь були закладені монастир та церква. Не менш цікава історична подія відтворена на одному з клейм ікони «Битва новгородців із суздальцями» (письма 2-ї половини XV ст.), на якому зображено фортечну стіну, де виставлено ікону із зображенням Богоматері. На неї дощем летять ворожі стріли, вона — перша мішень ворожої раті і — захисниця міста.

Ікони із зображенням Богоматері брали з собою в похід, ними благословляли воїнів, що йшли на смертний бій із загарбниками. Такі ікони часто вважаються покровительками міст.

Окрім образу Берегині, до українських орнаментів увійшли й інші тотемічні знаки часів язичництва. Загалом орнаменту на одязі приписувалась магічна сила «не впустити» хворобу в тіло. Дешифруючи різні орнаменти, національний одяг, Б. Рибаков дійшов висновку, що жіночий одяг в цілому являв собою своєрідну модель всесвіту. Так, головний убір ототожнювався з ідеєю неба. Навіть назви його були «пташині» — кокошник (кокошь — півень), кика, кичка (качка), сорока. На ньому зображались птахи. Ідею світобудови продовжувала вишивка, що розташовувалась біля шиї, рук, ніг, тобто на комірі, кінцях рукава, подоли (з метою охорони прорізів-отворів), а також на верхній частині рукава, в місцях біцепса — як знак охотюни працездатності. Мотиви орнаменту на подолі жіночого вбрання — це ідеограми землі, пророслого зерна, води. У вишивку верхньої частини одягу додаються рослинні мотиви, що символізують ідею родючості. Плетений жіночий пояс оздоблювався на кінцях головами ящірок — символами підземно-підводного царства (іл. 4).

Численні прикраси, елементи одягу також мусили «підсилювати» захисну функцію одягу щодо зла та хвороб. Так, до головного убору кріпились рясна. Заткані бісером, вони символізували дощ, а кульки з пташиного пір’ячка на стрічках — повітря. На рясна чіплялись колти, округла форма яких походить від форми «овиду» — частини земного простору, що повинно було нагадувати про земну твердь. На колтах зображались птахи, русалки, грифони, древо життя (іл. 3). За допомогою ланцюжків, ремінців, стрічок до головного убору кріпились іще заушниці, тобто наскронні кільця, на яких зображались богиня з прибогами або пара коней (іл. 3). Гривне начиння у вигляді самої гривни (до речі, її носили і чоловіки), намиста, мониста, діадеми, різних символічних прикрас для коміра повинно було охороняти найменш захищену частину тіла — шию. Персні несли в собі ідею макросвіту (замкнене коло), що, за віруваннями древніх слов’ян, захищало мікросвіт дівчини (як обручка — мікросвіт заміжньої жінки). На срібних браслетах-наручах, що охоплювали широкі рукава весільного вбрання нареченої, витискали зображення паростка древа життя — крину та двох сиринів (птаходів) по обидва його боки. В цьому мотиві персоніфікувалась ідея зародження нового життя. На сторожі спокійного проростання майбутнього життя «несли варту» фантастичні грифони (крилаті леви з орлиними головами), симаргли (крилаті пси) та барси.

АПОТРОПЕЇЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ПТАХА: а), в) — прикраси на фронтонах будівель; б) — зразок вишивки на жіночій сорочці; г), д) — мотиви орнаментів вишивки рушників; е) — колт; є) — «язичницькі письмена» часів Київської Русі — набір оберегів-амулетів для молодят: дві ложки як побажання бути ситими, ключ — для захисту майна, ніж — для охорони від зла, птах — символ сімейного життя, що піклуватиметься про нащадків.

Мотиви орнаменту, що мали оберігальні властивості, бачимо не тільки в старовинному одязі, а й в оздобленні побутових речей, кінської збруї, військової зброї (іл. 4). Звернімо увагу на важливий момент: практично всі народи наділяли захисною властивістю не стільки окремі елементи орнаменту, скільки орнаментальний комплекс в цілому. За народною естетикою вважалось, що красиве, гармонійне оздоблення привертає, причаровує щастя, обіцяє захист, допомагає в житті. Народний орнамент — це гімн усьому сущому на землі, це величальна красі та Добру.

Цікаво простежити взаємозв’язок між апотропеїчним наповненням одягу (як магічної оболонки людини) і знаряддями праці, що були причетні до його виготовлення. Ткацтво — один з найдавніших технологічних процесів — було відоме ще людині епохи енеоліту (бл. 8 тис. років до н. е.) і вважалось найпочеснішим видом жіночого рукомесла, бо життєво важливими були його результати: одяг, сіті для вилову риби, звірів, різноманітне домашнє начиння (ковдри, рушники, скатертини) та речі ритуально-обрядового призначення. Ось чому з повагою ставились до всього інструментарію по виготовленню нитки — основи майбутнього полотна: до чесала, прядки, тріпала, ткацького верстата, веретена, мотовила, пряслиця. У багатьох народів існують міфи про божественне походження певного ремесла. У східних слов’ян божеством-деміургом прядіння вважалась Мокош. Вона пряла нитку життя, тобто саму долю, життєвий шлях. Прядка у слов’ян вважалась найціннішим весільним подарунком нареченій від молодого. Інколи на її виготовлення йому доводилось рубати ціле дерево. Та найважливішим було її декоративне оздоблення знаками-оберегами. Із до-монгольських часів до нас дійшли тільки пряслиця — єдиний не дерев’яний елемент, а з шиферного каменю чи випаленої глини (пряслице — це невеличке грузило округлої форми, яке вдягається на нижній кінець веретена для надання йому обертальної сили). Вони оздоблювались сакральними символами (хрест, коло, солярний знак, ромби), які бачимо і в розписах на дерев’яних основах прядок пізнішого часу (іл. 3), а також стилізованими зображеннями — знаками коней, биків, птахів. Пряслиця-амулети у вигляді намиста на грудях чи стегні виконували функцію оберега для померлої жінки. В обертальній же властивості веретена вбачали магічну силу світобудови. «Закрутилось, завертілось, і викрутились небо і земля».³ Прядка як символ жіночого єства передавалась у спадок, шанувалась як добра помічниця, як оберег домашнього добробуту.

С. Плачинда в історичному романі «Київські фрески»⁴ наводить поетичні перекази про те, що воїни-роси, йдучи на ворога, приймали від своєї неньки материн оберег у вигляді трикутної платівки із зображенням Берегині та дівочий від нареченої — у вигляді круглої платівки із зображенням Лади — Богині весни, дружини Бога шлюбу.

Оберег на шиї, біля серця або на поясі був дуже поширеним. Контакт із тілом, а відтак постійне нагадування про себе, мали неабиякий психологічний ефект: це заспокоювало, надавало сили, впевненості, а при віддаленні від домівки — ще й зігрівало спогадами про батьківщину, про рідних. Наведемо кілька зразків оберегів цього типу.

Ще за епохи палеоліту людина носила на шиї підвішені на мотузці ікла маралів, хижих звірів, кістки мамонтів, камінчики (як частки чогось великого, тобто сили — хижака, скелі), які повинні були відлякувати злих духів. Пізніше, за доби культу язичницького бога-громовержця Перуна, за обереги правили мініатюрні амулети-сокирки (знак Перуна) та інші «шумні» предмети — металеві ключі, бубонці, брязкальця, ножі, ланцюжки, що кріпились на поясі чи на плечі. Підвіски-лунниці в намисті охороняли жінку від наврочення. Гуцули ще донедавна практикували після обряду першої купелі прив’язувати на праву ручку немовляти мішечок з часником і шматочком глини з печі — як надійний оберег від дитячих хвороб.

Дуже популярний різновид нашийного оберега на Русі XI—XVII ст. — змійовик. Це двосторонній медальйон круглої або овальної форми з бронзи, срібла, золота або каміння з вушком для протягування мотузки. На аверсі його зображався християнський сюжет (Богородиця, архангел Михаїл, Борис та Гліб, Федір Стратілат, цілителі Козьма та Доміан, Хрещення, Розп’яття та ін.), а на реверсі, що торкався тіла людини,— «змійовий» сюжет — голова Горгони Медузи із зміями, а по периметру — напис: цитата з трисвятої пісні во славу Саваофа або інші магічні заклинання. Віра в дієвість змійовиків була настільки велика, що давньоруські лікарі роздавали їх хворим.

Та чи не найбільшого розповсюдження не тільки у слов’ян, але і в багатьох інших народів набув хрест, який носили на шиї.

3 усіх чотирьох сторін (магічність знаку вбачалась саме в його орієнтації на 4 сторони — знак всесвіту; 4 виміри, 4 пори року, 4 стихії). Хрест як апотропеїчний знак знаходимо і в інших варіантах. Дослідник Є. Спасська⁵ наводить зразки глиняних горщиків з хрестами на шийках, що виготовлялися у 20-і роки XX ст. на Сумщині, Полтавщині, Чернігівщині. Безперечно, це відгомін більш ранньої традиції: відомо, що глечики з хрестиками зустрічаються у скіфо-сарматській культурі II ст. до н. е. — II ст. н. е., в античній Греції, що доводить нехристиянське наповнення цього символу. Зустрічаються вони і в середньовічній Європі, зокрема в XIII—XIV ст. в Німеччині. Такі горщики мав право виготовляти не кожний, не рядовий гончар, а лише визнаний у своїй місцевості майстер, і тільки раз на рік у Зборну, або Федорову, суботу, тобто в першу суботу Великого посту, під час відправи «на Достойно». Гончар сідав формувати ці горщики з першим дзвоном і робив їх стільки, скільки встигав до кінця служби, помічаючи кожний хрестиком. Як переказує Є. Спасська, «баби за ними страшенно побиваються», бо в них буває найкращий збір вершків — на всю висоту шийки. Вірили також, що такий горщик захищає від наврочення, в’д псування корів відьмами. Віра в «магічність» горщика відбивалась і на його матеріальній вартості: на базарі вони коштували 30 коп., в той час як звичайні — 15 коп.

Здавна хрест вважався ще й емблемою вогню (бо форма хреста нагадує знаряддя для добування вогню), пізніше — сонця, як вогню небесного. З вогнем пов’язане язичницьке уявлення про очищувальну, цілющу стихію. На Україні в Страсний четвер страсною свічкою, яку приносили з церкви, на сволоках хати, над вікнами, дверима, на воротах випалювалися хрести. Знак цей наносили і на господарські будівлі, на речі хатнього скарбу, одяг з метою вигнати злі сили, очистити (пригадаймо вислів «людина без хреста в душі»).

Для християнина хрест, благословення хрестом прирівнюється до всевишнього заступника. Ось чому здавна ставили хрести обабіч доріг, на узліссях і в полі, при річках та ставках, коло містків та на них. Дерев’яні, часом кам’яні високі простої форми, лише іноді із зображенням Богоматері або Христа, вони часом огороджувались, іноді випадковими мандрівниками прикрашалися вінками з квітів, намистом або цінною річчю («даю, аби ти дав»), бо люди свято вірили, що це разом з молитвою перед хрестом буде гарантом Божої милості.

Розглядаючи інші символи-обереги, які втілювались у художній формі в побутових речах, на одязі, в архітектурі, неважко помітити домінуючі образи птаха та коня (іл. 2, 4), що пов’язані з язичеським солярним культом. Кінь символізував денний шлях сонця по небу, водоплавний птах — його нічне проходження по океану, що оточує землю. Обидва мали багатовіковий «досвід» надійних оберегів. Кінь — вірний помічник, друг людини — являв собою домашній оберег від «чорних» духів та лихих людей. Пічний та дверний коники у східних слов’ян вважалися оберегами від блискавки, пожежі. Коня приносили в жертву (відомо, що в новгородських землях у Х—XIV ст. кінську голову закопували у підвалини фундаменту, щоб вона охороняла хату від лиха).

Птах - символ долі, любові, кохання. У домонгольській Русі був популярним «цілодобовий» оберег від наврочення — підвіски до жіночого головного убору у вигляді «качкоконей» — фантастичного гібриду качечок з кінськими хвостами. Кінь та птах — дуже поширені мотиви орнаментів вишивок, вибійки, зустрічаються на ювелірних прикрасах магічного призначення (двостулкових браслетах-наручах, на колтах, перснях). Птаха зображували і на весільному прянику. Відгомін та птаха дійшоз до нас у формі підкови «на щастя», народного повір’я про те, що пташине гніздо під стріхою — то «на добро», пташине подружжя на весільному короваї — «на щасливе шлюбне життя». На Поліссі і досі трапляються паперові, дерев’яні, хвойні птахи під стелею, які символізують присутність святого духа, а значить і його покровительство.

Оберег як знак віри у вище заступництво, сфокусований у слові, числі, символічній речі, в художньому образі, в побутовому предметі або предметі релігійного призначення, був відомий практично всім народам. Нині дешифрування цієї «азбуки віри» — це і можливість проникнення в світ сакральних філософських ідей древніх, і з’ясування невідомих функцій відомих речей, взаємин з ними наших предків, і повернення у наше сьогодення великого пласта культури, що може і збагачувати, і навчати, і надихати. Саме зацікавлене вивчення історичних джерел у час «розквіту» войовничого атеїзму (1962 рік) надихнуло групу київських художників-керамістів на незвичайний крок — спробувати відродити забуті талісмани, створити нові обереги. Автором ідеї відродження оберегів була Ніна Іванівна Федорова — досвідчений інженер-технолог, художник-кераміст, душа колективу, що очолювала майстерню архітектурно-художньої кераміки Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування житлових та громадських споруд — КиївЗНДІЕП — від часу заснування закладу в 1946 році упродовж 40 років. Разом з художницями Масєхіною Антоніною Дмитрівною, Шарай Ганною Григорівною, Севрук Галиною Сильвестрівною, а пізніше — Батечко Раїсою Павлівною, — Ніна Іванівна довгі роки працювала над створенням оригінальних національних сувенірів. Від випадкової, досить побіжної інформації в популярному виданні зацікавленість привела художників до ґрунтовного вивчення наукових джерел, в яких ідеться про обереги, до праць академіка Б. Рибакова, дослідників М. Сумцова, Н. Велецької та інших. Чимало було вивчено народних легенд, етнографічних розвідок, перш ніж з’явилися сповнені фантазії, гумору, збагачені віршами-побажаннями, посвятами невеличкі шедеври мистецтва глини і вогню. Часто вони супроводжувались текстом з історичними довідками про знамениті обереги. Отож у цій невеличкій майстерні (вона лише зовсім недавно припинила своє існування) протягом багатьох років відроджувались образи добра та вдачі — добрі, веселі, похмурі, страхітливі, кумедні химерки. У колективі працювали ентузіасти. Плідними виявились 40 років натхненної праці народних майстрів та професіональних художників, архітектора, технолога. Результати цієї творчої співдружності живуть у багатьох монументальних творах архітектурних споруд нашої країни та за її межами (лише в Києві — Будинок кіно, підземний вестибюль станції метро «Хрещатик», готелі «Дніпро», «Русь», «Київ» та інші). Але скількох людей зігрівають душевним теплом, захищають від зла сотні оберегів, подарованих від щирого серця їх авторами. У «майстерні Федорової», як нерідко її називали прихильники за ім’ям «доброго ангела кераміки» — Н. І. Федорової, із захопленням реалізували будь-які нові творчі ідеї. Творча атмосфера сприяла і відродженню оберегів, і появі оригінальних сувенірів. До речі, в цих маленьких забавках відбився весь попередній художній та технологічний досвід митців, досягнутий у творах монументального мистецтва : декоративна пластичність, співзвучність ліній, гармонія кольорів полив, емалей, солей, а також мистецтво випалювання. Мабуть, вперше тут задумались над створенням тематичних сувенірів. Ніна Іванівна справедливо називає їх пізнавальними сувенірами. Бо вони, як і обереги, несуть в оригінальній художній формі часточку інформації з духовного життя наших попередників. Розповімо про деякі з них.

Відомо, що в давній Русі цифри позначались літерами алфавіту, над якими зверху ставили горизонтальний знак — титло (ця традиція дожила до XVIII ст. і існувала паралельно з сучасним правописом цифр). Так, цифру «1» зображала літера «а» з титлом, «2» — «в» з титлом, «20» — «к» з титлом і т. д. Доклавши до цієї інформації фантазію, художники майстерні розробили медалі-сувеніри з давньоруським написом чисел та їх арабським еквівалентом поряд — як подарунки до днів народжень, ювілейних дат, зустрічей випускників шкіл, вузів, до інших датованих подій. Медаль можна було прикрасити стрічкою або бантом. А чи знаєте ви, що таке «вавілон»? Це загадковий квадрат-лабіринт, який правив древнім зодчим за уніфікований план-креслення при будівництві споруд будь-яких параметрів. За образною характеристикою літописця, «символ зодческой мудрости, хитрости храмоздательской» також відтворили в майстерні і дарували з побажанням творчого натхнення архітекторам. Своїм колегам-керамістам присвятили символ мистецтва вогню і глини — плакетку із зображенням Адама і Єви (пригадаймо: Бог виліпив Адама з глини!). Для письменників, що були частими гостями привітної оселі, були виготовлені плакетки із знаками Івана Федорова та Франциска Скорини, для математиків — «диявольський» магічний квадрат (його відкрили бл. 5 тис. років до н. е. древні китайці), тобто квадрат, сума чисел у якому по кожній стороні сітки та по діагоналях — однакова. Металеві пластинки з гравійованими на них магічними квадратами (їх відомо кілька сот тисяч варіантів) на одному боці та «особистою планетою» на другому носили на шиї як особисті обереги в середньовічній Німеччині. Додатком до всіх перелічених пізнавальних сувенірів був текст-довідка.

Та найбільш популярними були сувеніри на історичну тематику у вигляді плакеток з гербами давньоруських міст, з художнім втіленням образів князів, видатних діячів нашої держави від часів її заснування, а також медалей із зображеннями архітектурних перлин нашої батьківщини. Залишаючись творами мистецтва, які з успіхом прикрашають сучасний інтер’єр, — сувеніри керамічної майстерні Київ-ЗНДІЕПу («Софійської майстерні») заохочують нас до вивчення тих чи інших подій, фактів, спрямовують до джерел науки, літератури, мистецтва.

Хочеться вірити, що плідний досвід «софійських» керамістів у створенні пізнавальних сувенірів і оберегів буде вивчений і підхоплений молодими митцями.

Повертаючись до оберегів, нагадаймо, що, за віруваннями древніх, оберег — це матеріалізована метафора доброго ангела, модель сили, котра при нагоді заступиться за тебе, а у «перекладі» на наше наукове сучасне мислення — сконцентрує твої ж таки сили, допоможе провести аутогенну регуляцію (на тривалий час або в екстремальній ситуації). Хто сказав, що це погано? Адже людина за своєю природою відкрита до віри. З вірою легше жити, її вбивати не можна. Апотропеїчні ж речі, тобто ті з них, в які «втілено» людську віру, — самі наповнені доброю енергією і мають властивість трансформувати її до іншої людини, а відтак — бути пересторогою лиходійству. То чи не відродити обереги?

примітки

[1] Вірш-присвячення художникам майстерні архітектурно-художньої кераміки Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування житлових та громадських споруд, які відродили обеpеги, одного з співробітників інституту.

[2] Рибаков Б. Дpевние элементы в русском народном творчестве. — Сов. этнография, 1948, № 1, с. 90-106.

[3] Бopяк О., Герасимчук О. Веретено та пpяслиця у слов’янській міфологічній тpадиції. — Нар. творчість та етнографія, 1990, № 1, с. 30-36.

[4] Плачинда С. Київські фрески, — К.: Молодь, 1982.

[5] Спасська Є. Глечик з хрестиком. — У зб.: Матеріали до етнології і антропології, т. 21-22. ч. 1. Львів, 1929, с. 35-41.

Наталя Крутенко, мистецтвознавець

журнал "Образотворче мистецтво” № 3, 1991 р.

Весільний Рушник

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 19:04:59 GMT

Кожна дівчина і кожна жінка мріє мати міцну сім`ю, бути щасливою і коханою. Нажаль, в наш час багато шлюбів є нетривалими. У чому криється причина?

Однією з обов`язкових умов з давнини і до сьогодні для сотворення міцної і щасливої родини було і є вишивання Весільного Рушника.

Рушник. З ним людина живе від початку і до кінця свого життя. Ми звикли користуватися рушником в побуті, але багато хто забув, або навіть і не знає про те, що з давніх часів і дотепер при родинах, хрестинах, сватанні, вінчанні, похованні та інших важливих подіях в житті людини мають використовуватися рушники особливі, обрядові. Рушниками прикрашають також образи та житло. Такі рушники виготовляються заздалегідь з найкращої тканини і обов`язково вишиваються. Візерунок і колір вишивки мають відповідати саме його призначенню.

Весільний Рушник. Для Весілля вишивають їх декілька: для благословіння, для сватів, для вінчання. Головним є той рушник, на якому стоять молоді під час благословіння. Цей рушник є найбагатшим по візерунку. Він вишивається лише вдома і ніхто не має права його побачити, окрім родини, до завершення праці.

Рушник має вишиватися дуже дбайливо, оскільки його не можна прати – в такому випадку змивається тонка енергія думок і бажань вишивальниці. Адже кожен стебок вишивки – це закодоване бажання жінки бути коханою, мати міцну родину, добробут та продовжити свій Рід. І тому Весільний Рушник має вишивати сама дівчина чи самітня жінка. Якщо склалося так, що неможливо вишити весь малюнок самостійно, то надати допомогу можуть лише бабуся чи мати, але при тому частину візерунку, або хоча би одну квітку, дівчина має вишити власноруч.

Біле поле тканини – символ чистого подружнього життя, відкритого і нічим не заплямованого. Білий колір – це колір Бога-Батька, Сонячного Світла. Вишивається Весільний Рушник червоними нитками. Червоний колір символізує Життя, енергію Відтворення, а для оздоблення рушника використовується синій або чорний колір.

Головний елемент малюнка – Дерево Життя, Дерево Щастя, або ще одна назва – Райське Дерево. Воно виростає з горщика – минулого життя, що є основою Світотворення, і весь малюнок поблизу Дерева Життя – це потойбічний світ.

Дерево прикрашають квітами, пташками, жолудями, бруньками. Листя – це майбутні діточки, квіти – символізують красу та молодість. В малюнку можна використовувати будь-які вищевказані складники по бажанню.

Ось ще приклади символіки, що використовується. В`юнок по краю усього рушника – дівоча любов і вірність. Виноградна лоза з гронами – символ радості та сімейного добробуту. Дерево з пташками – символізує весну та кохання. Півники – початок нового дня, нового Життя. Листя дуба – це чоловіча сила та міцність, жолуді – сімейне щастя. Хвилеподібні лінії обрамлення – це рівновага і лад у житті. Голуби – посланці Божого Духу, Любові та злагоди у сімейному житті. Вишиті поверх дерева окремі квіточки чи пташки – це Предки, які пішли за межу цього життя, але їх душі уважно спостерігають, щоби ніщо не нашкодило Родовому Дереву. Горизонтальні лінії візерунка можуть бути лише під горщиком, але не згори! Лінія візерунка понад Деревом перешкоджає його розвитку.

Якщо при вишиванні Весільного Рушника зроблена помилка, то неможна нічого виправляти, потрібно продовжувати роботу далі.

Після Весілля Рушник змотувався у свиток і прибирався в затишне місце. Ніколи до кінця свого життя жінка нікому вже не показувала свого Весільного Рушника, оберігаючи спокій сімейного щастя.

Малюнок, що Вам пропонується, можна видозмінювати та доповнювати, адже у кожної родини своя Доля. При вишиванні Дерева свого Роду вирішуйте самостійно, яку кількість листочків, квіточок, жолудів чи винограду Ви будете розміщувати на Рушнику. Пам`ятайте, що все на Дереві Роду має бути врівноваженим, симетричним. Ярусів повинно бути не менше трьох.

Творіть свою Долю власними руками!

Вишивайте та будьте щасливими!

У Вінниці презентували 8-метровий Подільський рушник

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 19:00:45 GMT

Сьогодні, 22 серпня, у Вінниці з нагоди 18-ї річниці Незалежності України відбувається культурно-мистецька акція «Вишивана доля Вінниччини», під час якої презентовано вишитий 8-метровий Подільський рушник.

Ескіз "Подільського рушника" перед початком роботи

Як передає кореспондент УНІАН, акція проходить на площі біля концертного залу "Райдуга” Центрального парку культури і відпочинку ім. Горького.

Під час заходу, в якому взяли участь керівництво області та міста, екс-Президент України Леонід КРАВЧУК, народні депутати, гості із Польщі та Молдови, відзначено нагородами провідних діячів Вінниччини, а після урочистостей розпочався святковий концерт на тему «Українська вишивка».

Саме у першому номері концертної програми і був представлений Подільський рушник довжиною 8 м та шириною 80 см, розроблений заслуженим майстром України Галиною ДАНИЛЮК. Рушник оздоблений сакральними знакам та символами Вінниччини, починаючи з трипільської культури (близько 50 знаків та символів), зображенням дерева життя з розташуванням 27 квіток, що відповідає кількості районів Вінницької області. Подільський рушник вишитий трьома техніками традиційної подільської вишивки (качалкова гладь, низь і мережка, всього – близько 1 млн. стібків). Над вишиванням рушника працювали 45 провідних майстрів ручної вишивки з усіх районів і міст Вінницької області з лютого по серпень 2009 року.

«Рушник – це наш національний оберіг, народний символ України. Все життя українця пов’язано з ним – рушником вшановують появу немовляти в родині, одруження дітей, зустрічають рідних і гостей, проводжають людину в останню путь. В ньому є наші духовні корені, наша історична пам`ять, наші традиції. І саме на цій основі духовності наших багатих старовинних традицій і культурі ми маємо виховувати любов до рідного краю і до рідної землі», – сказав у вітальному слові голова Вінницької обласної державної адміністрації Олександр ДОМБРОВСЬКИЙ.

Сьогодні також в рамках акції проходить виставка «Традиційна подільська вишивка», на якій представлені понад 3 тис. вишитих старовинних і сучасних виробів із 1466 сіл Вінницької області, вишитих 150 видами техніки, проходять творчі майстерні вишивальниць області, майстер-класи дитячих студій вишивки за участю майстринь ручної вишивки, які вишивали Подільський рушник.

Сьогодні вишивана сорочка – обов’язковий одяг для учасників та глядачів фестивалю, яка була вхідним квитком на святковий концерт, а також вишивана сорочка забезпечить безкоштовний проїзд в міському транспорті. Загалом у фестивалі бере участь понад 7000 учасників.

Окрім того, управління культури та туризму облдержадміністрації подали заявку для занесення даної акції в Книгу рекордів України.

Український одяг XIV—XVIII ст.

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 18:38:28 GMT

Національних рис одяг починає набирати саме у період розвитку феодально-кріпосницьких відносин. Він різнився у різних соціальних верств матеріалом, кольоровою гаммою, кроєм та прикрасами.

Прості ткачі і кравці, вишивальниці та ювеліри, володіючи тонким смаком і великим художнім об-даруванням і керуючись високими мистецькими традиціями свого народу, створювали і вигадливо-пишний ансамбль панського одягу, і скромний, але красивий одяг селян та міщан. Завдяки цьому одяг набув своєрідності і художньої цінності.

Про особливості українського одягу XV— XVI ст. можна дізнатись із зображення на іконах, описам в літературних пам’ятках, особливо в записах мандрівників, послів, у ділових актах та документах. Хоча вони дозволяють встановити лише його типи для окремих місцевостей і не завжди для всіх верств населення.

Міщанський чоловічий одяг XVIII ст. Селянське жіноче вбрання XVIII ст.

Селянське вбрання виготовлялося з домотканого полотна і сукна. Наприкінці XVI і початку XVII ст. до складу жіночого одягу Прикарпаття входили доморобна сорочка, спідниця з фартухом, безрукавка (камізелька), очіпок і шкіряні постоли (ходаки). Комплект чоловічого одягу складався з полотняної сорочки і штанів. Сорочку носили поверх штанів і підперізували ременем. Верхнім одягом служили різного крою сіряки(з сірого сукна) типу свити.

До складу чоловічого одягу Наддніпрянщини (Лівобережна Україна) другої половини XVIII ст. входила домоткана сорочка з прямим розрізом напереді і вузенькою круглою обшивкою, що зав’язувалася двома стрічками і мала широкі рукави з вузенькою смужкою вишивки на місці шва. Низ рукавів також прикрашала вишивка. Такому типові сорочки відповідали широкі штани-шаровари, стягнені очкуром. Внизу вони збиралися в зморшки. Взував селянин шкіряні постоли.

Постоли

Жіночий одяг вирізнявся особливим кроєм. Вона мала прямий розріз напереді і зав’язувалася стрічками. Відкриті рукава прикрашалися вгорі вузенькою вишивкою. Вовняна клітчаста плахта, легко зібрана в поясі і донизу розширена, надавала силуету дзвоноподібної форми. Перед плахти прикривався запаскою-фартухом. На голові жінка носила характерну для Чернігівщини намітку-серпанок, прикрашену на кінцях стрічковим вишиттям. Взуттям служили чоботи на низькому каблуці з підківками.

Вбрання селянина і літньої селянки XVIII ст.

Особливо яскравим і колоритним був святковий одяг селянських дівчат. Низ сорочки мав виткану лиштву, яку завжди було видно з-під вовняної тканої в клітку плахти. Поверх плахти носили шовкову запаску. Одяг доповнювався вінком живих квітів та намистом з коралів і дукачі.

Вбрання селянської дівчини XVIII ст.

Одяг же міських жителів різнився не кроєм вбрання, а тканинами, з яких воно виготовлялося.

Вбрання міщанок XVIII ст.

Про своєрідність і різноманіття міщанського одягу можна судити за термінологією: жупан, капота, кунтуш, чемерка, делія, бекеша, опанча. Жупани шилися з сукна, кроїлися до талії і маля ззаду фалди, комір — відкладний або стоячий, на рукавах вилоги, підбиті червоним сукном або узорчатою тканиною. На грудях, рукавах і вздовж швів жупани прикрашувалися шовковою тасьмою або шнурками.

Жупан

Подібна до жупана кроєм, але бідніша на прикраси капота. Вона шилася із зборками і широкими полами, що глибоко заходили одна на одну. Жупан і капота підперізувалися тканими золотолистими поясами, іноді французького або перського походження.

У порівнянні з жупаном і капотою значно багатше прикрашалася чемерка, в основі якої затримався крій селянської свити.

Зимові форми одягу — хутро, делія, шуба, бекеша — здебільшого підбивалися хутром. Хутро шилося з вузькою талією і відкладним коміром. Поверх нього носили наопашки делію з довгими рукавами. Серед подільських міщан була поширена бекеша, покрита сукном, із смушковим коміром. Побутували також кожухи з сірими або чорними смушковими комірами.

Традиційний український кожух Бекеша

Дуже різноманітними були головні убори міщан. Це перш за все шапки з сірих крим¬ських смушків, куниць, видри, лисиці з високим суконним або камковим верхом. Міщани одягали також і гостроверхі кучми, конфедератки і т. п. Влітку носили кайстрові (фетрові) капелюхи з широкими крисами.

Типи жіночих головних уборів. XVII—XVIII ст.

Своєрідністю одягу українських міщанок було те, що сорочка, як і у селянок, шилася з доморобного полотна з підточкою у долішній частині, але рукава її ніколи не вишивалися. Дівочі сорочки на зап’ясті прикрашалися узорним морщенням (брижами). Поясним одягом була довга, до самих п’ят спідниця з фалдами і прорізом на боці.

Міщанки центральних областей України, як і багаті селянки, носили спідниці із шнурівкою, що прикривалися спереду вузькою (в порівнянні з селянською) запаскою фартухом. Верхнім одягом служив різноколірний суконний або китайковий каптан, часто облямований парчею. На намітку накладали смушкову шапочку («кораблик»). Крім того, заміжні міщанки вживали шапочки різної форми, облямовані соболями. З прикрас носили намисто.

Вбрання дівчини-міщанки

Дівочий одяг міщанок складався з сорочки з скромною вишивкою і вибійчаної спідниці із шнурівкою, яка прикривалася напереді шовковою запаскою. З прикрас вживалися коралі і ковтки. Дівчата ходили з відкритою головою і розпущеним волоссям, прикрашеним віночком з стрічками. Взуттям служили шкіряні чоботи.

Типи взуття різних верств населення. XI—XV ст.

Одяг українських феодалів дуже відрізнявся від народного. Вже у XVI ст. в нього почали проникати іноземні запозичення. Особливо великі землевласники старалися будь-що виділятися на фоні тих, кого вони вважали нижчими від себе і їх вбрання складалося з жупана: ферезії, делії, шуби. Жупан являв собою довге вбрання з кольорової тканини з вузькими рукавами, що підперізувався поясом. Спереду він був густо застібнутий на ґудзики. Ферезія — довгий приталений плащ з широкими рукавами, облямований хутром та прикрашений петлицями. З XVII ст. в одязі заможних верств появився кунтуш з прорізними рукавами вильотами. Делія — верхній плечовий одяг, підбитий шкірою ведмедя або вовка.

Козацький писар.Поверх жупана одягнутий кунтуш.

Делія

Жіночий одяг української знаті XVII ст. складався з сукні з глибоким вирізом на грудях, який відкривав батистову сорочку з шовковими прошвами, розшиту перлами і золотом. Поверх неї носили намисто з великих перлин і золотий хрестик на ланцюжку. Нижче грудей спускався довгий золотий ланцюг, прикрашений великими рубінами. Верхній одяг мав вигляд кунтуша своєрідного крою, з короткими рукавами. Голову покривав мережаний очіпок і берет з золотою запоною, прикрашеною дорогоцінним камінням.

За своїм соціальним складом козацтво мало класове розшарування на «голоту», яка становила більшість, і експлуататорську верхівку — старшину, що формувалася переважно з української шляхти і заможного міщанства. Відповідно і одяг відрізнявся.

У рядових козаків основним матеріалом для виготовлення одягу були сукна рівних кольорів (зеленого, червоного, голубого). З домотканого полотна шилися тільки сорочки, широкі шаровари на шовкових або вовняних очкурах. Верхнім одягом служив червоний каптан з ґудзиками, підперезаний широким поясом, наполовину перетканим шовком. Пояси були на гапликах із пряжками, з ремінцями для пістолів і люльки. Поверх червоного каптана вбирали ще черкеску або жупан. Взимку рядові козаки одягалися в довгий кожух з великим смушковим коміром. Шапки носили смушкові, з суконним верхом та китицею. Взуттям служили сап’янові різноколірні чоботи з підківками.

Козацьке вбрання XVIII ст.

Одяг дружин рядових козаків мав багато спільних рис з селянським: вишивані сорочки, дві вовняні запаски, бавовняні хустки; взимку — кожух, чоботи.

Козацька старшина носила сорочки з тонкого полотна, широкі штани червоного кольору й жупани. Шили одяг з оксамиту, сукна. Матеріалом для парадного одягу служили шовк і оксамит, гаптовані золотом і сріблом. Верхнім одягом були кунтуш або черкеска і каптан. Кунтуш виготовлявся з коштовних тканин, гаптованих золотом та срібними візерунками. Ґудзики на ньому, в залежності від багатства господаря, могли бути мідяними, дерев’яними, срібними, золотими та з самоцвітів. Для щоденного вжитку кунтуші, як і жупани, шилися із скромнішого матеріалу, здебільшого з сукна, рідше атласу, тафти. Жупани і кунтуші підперізувалися широкими поясами, гаптованими золотом та сріблом, які привозили здебільшого з Туреччини.

Вбрання козацького старшини XVIII ст.

Взимку козацька старшина носила соболеві, рисячі, лисячі та інші шуби. Вони прикрашалися запонами з коштовних самоцвітів і облямовувалися навкруги срібними, золотими та шовковими шнурками, інколи хвостами соболів та куниць.

Крім шуб вживалася накидка-кирея, із сукна або оксамиту, підбитого хутром, з широким хутровим коміром. Прикрасою киреї були запони — золоті, срібні, а то і з дорогоцінним камінням.

Завершувала одяг козацьких старшин хутряна шапка — соболева на свята, смушкова на будні. Взуття виготовляли з червоного або жовтого сап’яну.

Найважливішою частиною комплекту одягу дружин козацької старшини був кунтуш, який також виготовляли з різних коштовних матеріалів (об’яр, парча і т. п.). Шився він приталеним, а ззаду мав декілька зборок; застібався гапликом. Комір, вилоги на грудях і рукавах робили звичайно з іншої тканини. Під кунтушем жінка носила горсет з парчі або іншої тканини, спідницю і барвисту запаску. На ноги взувалися чоботи з червоного сап’яну на високих каблуках. Неабияку роль в одязі відігравали намисто з перлів, бурштину та шийні прикраси у вигляді золотих і срібних монет. Головним убором служили «кораблики» або очіпки з парчі.

Вбрання української знаті характерне багатством кольорів: червоний кунтуш з чорним поясом, рожева кирея на голубій підкладці, застібнута золотою пряжкою, або зелений парчевий кунтуш і синя кирея, підшита хутром. Зразки такого одягу бачимо на портретах, що збереглися до наших днів.

Ткацтво i килимарство України. Опис та фото

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 16:51:14 GMT

Ткацтво i килимарство

Ткацтво є однією з найважливіших складових національної культури українців. Воно існувало на українських землях ще з доісторичних часів. Ткацтво належить до найпоширеніших видів ремесла і народного мистецтва й поширене по всій етнічній території. Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя ("прядки", "верстати", "кросна" і т.ін.), так і давня термінологія, що має багато спільного з термінологією найбільш близьких українцям сусідніх народів - сербів, хорватів, македонців, західних слов'ян.
Матеріалом для ткацтва з прадавніх часів були волокна льону, коноплі, а також вовна. Першого великого піднесення ткацтво зазнало в період формування Київської князівської держави, згодом - у XIV - XVI та XVІІ - XVIІІ століттях.
До початку ХХ століття ткацтво було на всій території України фактично найпоширенішим домашнім ремеслом, яке чи не на 100 % забезпечувало потреби в тканинах мешканців села і - значною мірою - міста. У ХХ столітті народні тканини поступово витісняються промисловими. Центрами народного ткацтва нині є різноманітні артілі та художньо-виробничі об'єднання. У деяких реґіонах (Карпати) ще й нині практикується подекуди кустарне виробництво народних тканин в домашніх умовах в основному для власних потреб. Ткацтво як художній промисел є досить поширеним на Покутті, Поліссі, Поділлі, Львівщині, Стрийщині й Дрогобиччині.
Традиційною, найбільш важливою і поширеною галуззю народного ткацтва в Україні є килимарство. Перша згадка про килими як усталений елемент народного побуту походить ще з 998 року. Килими широко використовувались як при дворах князів та шляхти, так і в найвіддаленіших селах і хуторах. Вони служили для утеплення і прикрашення житла, використовувались в обрядах та ритуалах. Килими були обов'язковою частиною віна, ними сплачували данину, виготовляли їх на продаж.
Сировиною для виготовлення килимів була вовна, льон та коноплі. По всій території України побутували великі килими та вузькі й довгі килимові доріжки. Побіч різних технік виготовлення килимів (лічильна, гребінкова, ворсова) склались також цілі школи та напрямки українського народного килимарства - килими решетилівські, дігтярівські, гуцульські, хотинські, бесарабські. Але практично всі українські килими є двосторонніми.
Щодо орнаментів та барв українське килимарство можна поділити на дві основні смуги - Правобережжя й Галичина з переважанням геометричного орнаменту й Лівобережжя з рослинним орнаментом. Яскраво відчутні в українському килимовому орнаменті східні впливи мають двояке походження. Лінійно-геометричний ішов з Балканського півострова Дністром і Дунаєм на Правобережжя, Бесарабію і в Галичину. Рослинний орнамент, пов'язаний безпосередньо з Азією й Іраном, розвинувся разом із вишивковими елементами на Лівобережжі. Визначальною рисою українських килимів є їх зважений композиційний (переважно симетричний уклад і дуже згармонізований колорит. Багато орнаментальних мотивів споріднені із дереворізьбними ("райське дерево" з іконостасів), вишивковими та писанковими. Рослинні орнаменти східного походження переважно інтерпретуються українськими килимарями на свій лад, що виявилось у наближенні чи перетворенні зображень традиційних східних рослин на рослини і квіти, відомі в Україні. Геометричні ж форми переважно розвивають такі мотиви як зубчатка, ламана лінія, ромби, спіралі та зірки.
Тісно пов'язана із ткацтвом також окрема галузь виробництва, що носить назву вибійки (нейстри, мальованки, димки) і полягає у відбиванні чи, точніше, відтискуванні на білому полотні орнаменту за допомогою дерев'яних кліше плоскої, або вальцевої форми. Вибійки відомі в Україні із найдавніших часів і вживалися переважно для декорування житла: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки і т.ін., також - фартушки й чоловічі штани. Орнаменти вибійки давнішого походження - геометризовані, новіші - збудовані на основі рослинних мотивів.
До інших видів народного ткацтва в Україні належать полотняні, прикрашені узорами скатертини, верети, рядна, рушники, паси, наліжники, налавники, доріжки, коци, різні елементи народного (переважно жіночого) вбрання.

Ткана плахта.

Ткана торба.

Тканий рушник. Фрагмент.

Ткана декоративна наволочка.

Тканий килим вовняний.

Тканий килим вовняний

Тканий килим вовняний.

Ткані пояси (крайки). Кінець ХІХ ст.

Ткані покривала.

Ткане покривало.

Ткана плахта. Фрагмент.

Тканий килим.

Ткане покривало.

Тканий килимок вовняний.

Тканий килимок вовняний

Ткана верета (конопля, вовна, ремізно-човникове ткання). Початок ХХ ст.

Тканий килим вовняний.

Ткані фартухи для національних костюмів.

За матеріалами:
http://www.ukrfolk.kiev.ua

Унікальна решетилівська вишивка. Історія та сьогодення

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 16:40:48 GMT

У кожного народу існують свої неповторні коди, які не судилося зрозуміти представникам інших націй, — слова, які не піддаються перекладу, жарти, які ніхто більше не розуміє, традиційні вироби мистецтва, які у чужих руках ніколи не досягнуть досконалості. Як би це не було банально, але Україна таки — країна пісень і вишивок. Країна, в якій вишивальниці й килимарі сплачують податки нарівні з підприємцями, якi продають жувальні гумки й презервативи, і не мають жодних пільг. Країна, в якій автентичний одяг — це розкіш, у якій чи не єдина фабрика художніх виробів давно почила в Бозі. Проте унікальна українська вишивка живе... Принаймні у своєму історичному центрі — на Полтавщині, у Решетилівці.

99 років тому вишивку врятували...

Наприкінці ХІХ століття Решетилівка офіційно стала одним із центрів-осередків народного ткацтва, килимарства та вишивання в Україні. Наступного, 2005, року це полтавське містечко святкуватиме свій «професійний» ювілей: саме у 1905 році губернатор і земство заснували артіль з вишивання та гобеленства — Решетилівській ткацький навчально-показовий пункт. А у 20-х роках артіль приносить місту світову славу. Килими та унікальна вишивка решетилівських майстринь у 1923-25 роках були представлені на виставках українського мистецтва в Мюнхені, Парижі, Марселі, Брюсселі. Тоді чисельність робітників артілі складала більш ніж дві з половиною тисячі осіб. На її базі пізніше створили фабрику художніх виробів. У ХХІ столітті підприємство стоїть... А майстрині працюють удома.

Так склалося, що саме у цьому селищі зародився унікальний і знаний у всьому світі вид вишивання — «білим по білому», або «біллю». Ця вишивка створює рисунок високого рельєфу з світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла узор по-різному то відбиває, то поглинає світло, створюючи його багату гру. Вишивка «білим по білому» — своєрідний художній прийом. Вона асоціювалася у народі з красою морозних візерунків. «Я навіть не можу сказати, чому саме у нас вона виникла, — розповідає Ніна Іпатій, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, мешканка Решетилівки. — Ми передаємо цю традицію споконвіку, наші матерi уміли вишивати, і наші діти навчилися від нас». Унікальність цього мистецтва полягає у тому, що вишивати білими нитками по білому полотну — дуже важко, насамперед для очей. Тому й коштують такі вироби значно дорожче за кольоровi вишиванки. Дивовижно, але досконало освоїти складну техніку такого вишивання чомусь не змогли представники інших регіонів. Важливий момент: орнамент ніколи не наносять на тканину. Спочатку майстриня малює свою «картинку» на папері, а потім, шляхом складного підрахунку, переносить малюнок на полотно. Та й підготовка ниток для вишивок «біллю» — складна, копітка праця. Для більшої контрастності додають суворі небілені нитки або ж підфарбовані в попелясті тони («куниці»).

Особливістю полтавської вишивки є поєднання рослинного та геометричного орнаментів – «барвінок», «хмелик», «морока», «курячий брід», «зозулька». Улюбленим мотивом полтавських вишивальниць є «гілка», «ламане дерево». Основу геометричного орнаменту становлять найпростіші фігури: скісний і прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. Щодо кольорів, то полтавчанам більше до вподоби світло-коричневий, сірий і блакитний. Славиться це містечко й своїми «червоними рушниками», які вишивають без вивороту.

У Решетилівці, певно, є якийсь таємничий магніт. Сюди приїздять люди з різних куточків, аби жити й творити геніальні речі саме у цьому селищі. Причому вишиванням займаються усією родиною — чоловік, дружина, діти. З дитинства малих привчають до голки і полотна, а, підрісши, дівчата стають справжніми майстринями.
«З такою професією без шматка хліба не залишишся»

Після безславного занепаду Решетилівської фабрики художніх виробів майстрині, якi залишилися без роботи, почали організовувати власні приватні підприємства. І, до речі, непогано на цьому заробляють. Ось, приміром, у Ніни Іпатій уже чотири роки діє власна майстерня «на дому». «Спочатку, звісно, було страшно, — розповідає підприємниця-майстриня, — але вишивка— це те, що люблю понад усе. Доводиться усе організовувати самій: починаючи від закупівлі матеріалів і вибору орнаменту, закінчуючи сплатою податків. Але я вже досягла такого рівня професійності, що повинна робити дорогі й майстерні речі».

Серйозною проблемою, як з’ясувалося, є закупівля полотна. Скажімо, рівненський чи житомирський льон для вітчизняних виробників недоступний — уся продукція льонозаводів йде на експорт. Та й з клієнтами не все так просто. Пані Ніна каже, що раніше вишиванки купували охочіше: зараз не кожен може собі дозволити такі дорогі речі. «А ми також не можемо продати їх за копійки й будь-кому: необхідно знайти свого покупця, — бідкається майстриня. — Це ж робота не масового виробництва, а високохудожні твори». Заперечити тут нічого. Абсолютно нереальні витвори мистецтва, які неодмінно хочеться помацати: невже це можна створити руками? На що моя співрозмовниця і далі приголомшує: «Ось цю чоловічу сорочку я вишивала два місяці (це по 8 годин професійного робочого дня), а це плаття — чотири місяці». Відповідно і ціни вражають. Вартість такої вишиванки коливається від 250 до 1500 гривень. А рушників — від 200 доларів США до 5 тисяч. У найдорожчому варіанті рушник — до 5 метрів завдовжки.

Сьогодні у Решетилівці існує приблизно десять приватних майстерень. Переважно, це сімейний бізнес, який приносить більш-менш пристойні статки. Виготовляють жіночі блузи із тонких прозорих тканин, не тільки із льону, — маркізету, батисту, шовку.
«Наші вишиванки дуже подобаються неграм»

Клієнтів у решетилівських вишивальниць вистачає. Найсерйознішими серед українських любителів національної вдяганки залишаються чиновники — депутати Верховної Ради України, працівники міністерств (ну які ж вони патріоти без вишиванок!). Беруть часто рушники і вишиті сорочки для закордонних подарунків. Охоче купують такі вироби діаспоряни. Усі вишиванки, щоправда, виконуються під замовлення. І знаходять майстрів самі замовники через знайомих, на всеукраїнських виставках, у яких щороку беруть участь майстрині. «Мені дуже подобається те, що останнім часом усе більше молодих людей купує собі вишиванки. І вони носять їх! — розповідає пані Ніна. — Рушники, скатертини, серветки, — це усе досить популярне нині. Особливо полюбляють наші білосніжні сорочки негри. Одягають їх, фотографуються і залишаються задоволені».

Про переваги своїх виробів художниці можуть розповідати чимало: по-перше, це натуральні матеріали, які завжди цінувалися в усьому світі, по-друге, це унікальна авторська ручна робота, яка красиво виглядає і має якісне виконання. То — українська традиційна вдяганка. І потім — це колосальна енергетика, що передається від тієї людини, яка виконала роботу. До того ж вишивка білим по білому, запевняють майстрині, символізує чистоту людської душі, тому така сорочка допомагає очиститися від буденних негараздів.
Вишивка для Ющенка і Медведчука

У цьому місті створені всі стартові умови для майстрів-початківців, принаймні освітні. Діє художній ліцей, дитячо-юнацька школа, де вивчають і вишивку, і гобелен, і розпис-батік, є гуртки образотворчого мистецтва для дітей. У Решетилівці навіть кажуть: «Куди не глянь — усюди займаються мистецтвом».

Відомому Решетилівському художньому ліцею майже сімдесят років. Його директор Наталя Бігун каже, що охочих опанувати складну науку вишивки, гобеленства вистачає. Чимало бажаючих із Росії, Білорусі, Молдови. От тільки закордонним абітурієнтам доводиться відмовляти: ліцей не має спеціальної ліцензії для підготовки іноземців. Щоправда, і своїх студентів вистачає. «Останнім часом побільшало місцевих, — розповідає Наталя Вікторівна, — діти розуміють, що така професія користується попитом, і з нею без шматка хліба ніколи не залишишся. Зараз є дуже багато приватних підприємств, на базі яких люди й працюють. Діти самі організовують колективи, виконують замовлення, здають свої роботи в салони».

Уже шостий рік при ліцеї працює Агенція моделей, у якій беруть участь до 40 дівчаток та десяток хлопчиків. Разом із своїм організатором Тетяною Москівець діти створюють фантастичні речі — самі шиють і оздоблюють їх. Суб'єктивна думка: такому гардеробові позаздрить будь-яка столична панянка. Особисто мені сподобався одяг, який завдяки «фольковим» мотивам нагадує вдяганку «хіпі». Тут можуть виконати просто неймовірну весільню сукню-вишиванку (звісно, білим по білому), вишиють парасольку, створять розкiшне вечірнє плаття, розшите бісером чи стразами. «Ми з дівчатами щороку беремо участь у виставках у Києві — в Українському домі, — розповідає Наталя Бігун, — і до нас часто підходять, цікавляться і роблять замовлення. Ось, приміром, нещодавно виготовляли весільню сукню для дочки одного народного депутата». Чимало клієнтів, аби мати екслюзивний одяг, спеціально приїздять із Києва замовити собі сорочку чи сукню. Так, клієнтами решетилівців свого часу були родини Віктора Ющенка та Віктора Медведчука.

Решетилівські гобелени висять у приміщенні ООН та Маріїнському палаці

Решетилівські килимарі, до речі, — переважно чоловіки. Петро Шевчук, майстер живопису, килимар, розповідає, що це важка й дороговартісна праця. До того ж для такого виробу важко знайти клієнта. «Люди, які розуміються на таких речах, купують килими від 400 —450 гривень за метр квадратний, гобелени — від 800—2000 гривень. Вартість залежить від складності виконаної роботи. Але таких поціновувачів не так уже й багато».

Гобелен – це той же килим ручної роботи, на якому різнокольоровою шерстю чи шовком виконані картини. Ці вироби використовують для окраси стін, а іноді – для оббивки розкішних м’яких меблів. У механічному плані техніка гобеленства досить проста, але вимагає від майстра дуже багато терпіння, досвіду і художньої «жилки»: аби створити гарний гобелен, необхідно бути певною мірою художником, а не просто ткачем.

Спочатку майстер створює ескіз гобелена. Потім його збільшують до потрібних розмірів, створюючи художній рисунок. За ним і створюється майбутній шедевр. Вартість такого виробу визначається великою витратою часу. Приміром, професійна майстриня за 8 годин свого робочого дня виконує лише 8—10 сантиметрів (це за умови, що стандартний гобелен — близько метра). Тому коштувати таке задоволення може і до 2000 доларів. Основні покупці решетилівських виробів — іноземці. Від українських шедеврів вони у захваті. До речі, величезний гобелен решетилівської майстрині Надії Бабенко «Дерево життя» висить у конференц-залі штаб-квартири ООН у Нью-Йорку. Її вироби прикрашають також Палац «Україна» та Маріїнський палац.

Матеріал створений за сприяння Державної туристичної адміністрації.

Джерело:
http://www.umoloda.kiev.ua

Семантика і символіка вишитих орнаментів півдня України

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 16:38:40 GMT

О. Голикова

(Херсон)

Знакова система південноукраїнських орнаментів доволі проста і зрозуміла з відносно чітко вираженою семантикою. Перевага технік: гладь, стебловий шов, ланцюжок дає простір для вільного перенесення фітоморфних мотивів на площу фабричного бавовняного полотна, іноді домотканого. На вишитих виробах це "...шви, які сприяють найбільш тонкій проробці всіх деталей орнаментальних мотивів” [2]. Не обмежуючи себе клітинками канви, мисткиня робить більший крок у бік комбінаторики "Світового дерева”, "вазона”, "букета”, а також композицій: завісок на двері, вікна; рушників весільних, подарункових, "на проводи”; скатертин, серветок, доріжок, наволочок, підзорів, сорочок, церковного вбрання тощо.

Орнаментація вишитих виробів мисткинь Півдня України варіюється від геометричних до сюжетно-тематичних, включаючи фітоморфні, зооморфні, орнітоморфні, антропоморфні тощо. Найархаїчніший геометричний орнамент, представлений найчастіше вишивками переселенців з інших регіонів України, а також держав: Львівщини, Рівненщини, Тернопільщини, Волині, Болгарії, Польщі, Німеччини тощо. Особливістю вишитих виробів і продуманість та композиційна врівноваженість, гармонійне поєднання кольорів та ритмічного розташування елементів орнаменту.

Вишивальниці використовують всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця) в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками в середині (засіяний лан, символ родючості, крапки - зерна, зародки майбутнього життя; ромби, складені у квітку - "повна рожа” також солярний знак, "орнаментальний мотив магічного ромба - символу родючості - має назви: "решітка”, "очі”, "перші музики”...” [10];

хвилястими лініями (символи води, безкінечності життя) обрамовують найчастіше серветки, скатертини, простирадла, деталі сорочок, в рушниках використовується як розмежувальний компонент; лінія (символ землі або межа між добром і злом) використовується як розмежувальний компонент вишивки. Прикладом можуть служити вишиті виробі фондів Херсонського та Миколаївського краєзнавчих музеїв, Херсонського відділення ІМФЕ ім.М.Т.Рильського, Херсонського державного педагогічного університету художньо-педагогічного факультету та приватні збереження мисткинь Миколаївської, Херсонської, Одеської областей тощо.

Великій кількості вишитих виробів Півдня України притаманний рослинно-квітковий орнамент, який включає в себе крім садових (троянд, тюльпанів, жоржин, шипшини, лілій, віол, чорнобривців тощо), ягід (полуниці, суниці, порічки тощо), ще листя й грона дерев та кущів (дуба, берези, вишні, горобини, калини, винограду, хмелю тощо), ще й пуп’янки, галузки, вусики, шишки, а також фантастичні квіти й плоди. "Найбільш близькі до природи рослинні, особливо квіткові узори, які почали заявлятися з середини XІХ ст.” [1].

Одним з домінантних мотивів вишивок є троянда - символ краси, що нагадує сонце, наближає людей до розуміння Всесвіту. В фітоморфній композиції одна квітка троянди займає місце основи, з якої виходять гілки (від одної до трьох) з різними квітами (Мал.4), великих троянд може бути три, тоді вони розташовані або в одній площині, або трохи вище і білатерально відносно центральної квітки. Використовуючи троянду в рушниках "на врядини”, мисткиня всі свої почуття передає цією квіткою - сум за майбутнім воїном, надію на повернення до рідної домівки, величну красу любові матері до своєї дитини.

Квітка маку також використовується як основа рослинних композицій, але семантично вона відрізняється від троянди. Здавна мак використовувався в усіх обрядах, що пов’язані з відлякуванням нечистих сил. Від сил зла боронилися маком, обсипаючи ним себе і свійських тварин. Але існує і друге пояснення семантики цієї рослини - в ній закладена пам’ять роду. Тільки народ, який має таку велику кількість загиблих земляків під час війн, тоталітарних знищень, міг опоетизувати кров загиблих і сприйняти її як квітку маку, яка сходить на місці вбитої людини, проростає з краплини крові червоною квіткою. Таврійські степи й зараз рясніють навесні маковими килимами, спогадами про загиблих. Одразу стає зрозумілим і виправданим використання маку в покутних рушниках.

Символ недоторканості, чистоти й цнотливості несе в собі квітка лілії, якою обов’язково прикрашають весільний рушник (ХКМ И-15501, И-15483), сорочки й інший посаг нареченої. В більшості випадків лілію компонують із трояндою і обидві квітки від цього контрастного поєднання тільки виграють - біла лілія (можливі варіанти блідо-рожевих, блідо-блакитних) і червона троянда - гармонія чистоти й краси духовної та фізичної. Але не обмине наречених і орнамент, що пов’язаний з ягідками в будь-якому поєднанні та виконанні, бо ягідки несуть в собі зародки життя майбутніх поколінь. Орнамент з ягодами або в’ється, обрамовуючи всі елементи композиції, або птах тримає їх дзьобом, або птахи сидять на гілках з ягідками, або грона ягід виступають центральним елементом орнаменту, як в дитячій сорочці (ХДПУ, ХПФ И-72).

Одна з найпоширеніших ідеограм мисткинь Півдня України - "Світове дерево”, що правда подається вона у видозміненому варіанті. "Тим більше, що інші орнаментальні мотиви, такі як "віночок”, "букет”, "квітуча гілка”... дуже часто являють собою або видозмінений і "розмножений” "вазон” або мотив, що синтезується з "вазоном” набуваючи його ознак” [6]. Ми тільки в одному випадку бачимо архаїчний мотивно-композиційний вигляд "світового дерева”, який становить вертикальну вісь з елементом основи - вазоном та білатеральним розташуванням гілок із листям, пуп’янками та квітами і завершення - квітка "повна рожа”. Рушник з цим рослинно-геометризованим орнаментом вражає своєю схожістю із розписами на стінах хат Уманщини (МКМ И-48138, мал. 1). Прикладом ще одного рослинно-геометричного орнаменту може бути весільний рушник (ХКМ И-45692, мал.5), де поєднуються рослинне листя й квіти з геометричними квітами-зірками.

"В народній культурі стародавній символ живого дерева ніс образ прародительки – Матері-Землі. В російській народній вишивці легко проглядається трансформація жіночого образу в дерево життя” [7]. Прикладом може служити рушник (виготовлений скоріше за все переселенцями з Росії), на якому зображено "світове дерево” з антропоморфним стовбуром в оточенні солярних і водних знаків (ХКМ И-164, мал. 3). Єдність знаків та символів природи та людини веде до їхньої злагоди, миру, гармонійного розвитку Всесвіту.

Свій варіант "світового дерева” південні мисткині пропонують із набагато коротшою або зовсім відсутньою вертикальною схемою побудови (Мал. 4, 5). Внизу композиції - велика квітка троянди, маку або бант, одо є основою будови. Тим самим вишивальниця закладає в основу родини красу і пам’ять роду, скріплює гармонійну єдність світів. Від цього елементу йдуть від одної до трьох дугоподібних білатерадьно розташованих гілок, на яких компонуються одна-дві квітки (подібні за формою до центральної), чотири-чотирнадцять квіток середньої величини - ромашки, незабудки, колоски тощо, що означають чистоту і пам’ять, красу і знову ж таки продовження роду – нескінченність життя. Що ж стосовно до пуп’янків, пагінців, мілкого листя, то кількість їх варіюється відносно смаку мисткині: заповнення невиправдано пустуватих місць, надання композиції легкості, виділяючи основний колір іншими відтінками тощо. Обираючи таку композиційну будову - вільний малюнок - вишивальниці повністю заповнюють площу двох країв рушника, центральну частину завіски на вікна тощо. Обрамовуючи елементи на полотні відсутні, південноукраїнським мисткиням притаманно завершувати рушник, завісу, підзор або скатертину мереживом, яке зроблене з бавовняних ниток гачком або голкою. Обрамовуючи лінії, хвилі, орнаменти виконує мереживо, яке містить в собі поліваріантність геометричних та геометризованих – рослинних фігур, які ще чекають своїх дослідників.

Викликають зацікавлення весільні рушники, на яких зображене "світове дерево” з вертикальною домінантою побудови - чітким тричасним композиційним розподілом мотивних акцентів: основа, середня частина, завершуючий елемент. Центральна частина рушника - одне (можливі варіанти двох і трьох "світових дерев” МКМ И-48138, мал. 2) компонується з іншими орнаментами (рослинно-геометричним, геометричним), літерами (перші літери імен або імен та прізвищ наречених), написами побажання щастя нареченим, слова згадки про вишивальницю, що готувала цей рушник: "Хоть работа не хитрая зато память дорогая”, датування події. Кожна складова частина орнаменту говорить про створення нової сім’ї, зародження нової гілки родового дерева і віщує молодим щасливе і довге подружнє життя, велику кількість діточок, а значить безтурботну спокійну старість.

Зооморфна мотиви, які у великій кількості використовуються на писанках, декоративних розписах, витинанках, вишитих виробах народних умільців Поділля, Західних областей України, Чернігівщини, Росії у Південному регіоні можна побачити в поєднанні з геометричним орнаментом (у переважної більшості переселенців із Західних областей України), в сюжетно-тематичних рушниках (переважно переселенців з російських областей) і майже ніколи в рослинному орнаменті, який якраз має Перевагу на Півдні.

Мисткині вишивали різних тварин, починаючи від свійських - корів (сюжетно-тематичний рушник із написом: "Уж как я-ль мою коровушку люблю! Сытна пойла буренушке налью” ( МКМ И-36871), котів та собак (чотири собачки, які майже губляться в багатоярусному геометричному орнаменті та рослинному вінку ( МКМ И-42030), переселенці з Віниичини; інакше як "портрет вівчарки” не назвеш панно, яке вишила Г. Б. Павлюк з с. Станіслав, Білозерського р-ну, Херсонської обл., переселенка з Хмельниччини. В настінному панно крім голови собаки немає більше ніяких обрамовуючих елементів (панно натягнуто на картон); кицьок, що бавляться клубком ниток найчастіше вишивали на диванних подушках в 50-60-х роках, коли були випущені промислові малюнки візерунків, зрідка малюнок можна побачити на рушниках в рослинному обрамленні (МКМ И-7266).

Важливу роль в слов’янських обрядах грав кінь, і тому на великій кількості вишитих виробів, ми можемо побачити цю тварину і саму і в сусідстві з антропоморфним орнаментом за допомогою якого "...відображена язичницька магічно-заклинальна символіка плодородия - вшанування жіночої плідності, сонця, води, рослинності” [4]. Вишиті вироби з конями, що зустрічаються на південноукраїнських вишивках, найчастіше мають російське коріння (МКМ И-2723, И-2729), а також можливі місцеві варіанти рушників, на яких голова коня з підковами обрамлена півколом рослинне-квіткового орнаменту (І. Г. Пересада с. Шкуринівка, Снігурівський р-н. Миколаївської обл., ХКМИ-59761).

Відображаючи у вишитих виробах свійських тварин, мисткині творять за допомогою їх та пташок, рослин та оточуючих предметів свій маленький світ, мікрокосм» що дозволяє їм жити у мирі та злагоді з собою та Всесвітом. Кицька в хаті - лагідність, ніжність, спокій; собака - надія на друга, впевненість і знову спокій, бо вона відлякує все зло, що може зашкодити родині; корова, кінь - добробут і знову ж таки спокій, бо існує уявлення - якщо ви ситі - то й здорові, а якщо здорові - то й робота і відпочинок тільки на користь та в радість йдуть (Мал.б).

З лісових звірів можна назвати тільки оленя, голова якого також в обрамленні квітково-рослинного орнаменту була вишита на рушнику Свято-Покровської церкви С.Станіслав, Білозерського р-ну, Херсонської обл. Олень в уяві людей завжди

асоціювався з швидкістю, сміливістю та благородством. Хоча запропонований сюжет міг бути навіяний гобеленами та килимами з сім’єю оленів, що випускали промислово, але в рушнику вони мають обрамлення квітами місцевого колориту.

Закінчити можна тваринами, які не характерні для нашої місцевості і взагалі народжені фантазією людини: леви, що вишиті парно на рушнику (МКМ N И-30770), що розташовані парно біля геометризовано-рослинного орнаменту під двома берегинями в рослинному варіанті та великим букетом з метеликом у вазі. Всі елементи настільки близько розташовані один біля одного, що сприймаються як одне ціле, хоча поєднання їх можна розцінити як не дуже вдале, випадкове. Сила, могутність та царська врівноваженість лева - це ті риси характеру, які людина намагається мати; а вигаданий світ фантастичного дракона - це місце, де існують герої, пригоди, боротьба добра зі злом, намагання людини бути неперевершеним і непереможним.

Треба зауважити, що багато в чому зооморфні орнаменти південноукраїнських майстринь надумані, гармонійна єдність між усіма компонентами і ярусами складних орнаментів буває мінімальна. Майстрині найчастіше йшли від малюнка, який їм сподобався, намагаючись виправдати обраний ними сюжет, вони доставляли Його різними орнаментами - рослинними, геометричними, орнітоморфними тощо. Часові межі таких вишитих виробів датуються початком та 90-ми роками XX століття.

Різновид зооморфного – орнітоморфний орнамент – зустрічається на Півдні так само часто, як і рослинний. Багато відомостей про птахів нам допоможуть відкрити старовинні легенди, пісні, обряди, які зберігають пам’ять про язичництво, часи вклонення і вшанування тотемів. Зображуючи "Світове дерево” вишивальниця обов’язково розсадить на середніх та високих гілках дерева - птахів, представників верхнього царства. Кількість пташок на вишитих картинах, панно може бути не парною, але на рушниках - обов’язково парна. Можливі кількісні варіанти від 2, 4, 12 пташок (МКМ N И - 23298, И - 42927, и - 47181) до 16, 24 пташок (ХКМ N И - 11500, и - 59111) на одному рушникові. Якщо кількість птахів сягала за 10, то форма - невеличка, якщо до 2-4, то вони можуть займати велику частину площини.

"Відтворюючи птахів на рушниках, народ-художник забезпечив впізнаність певних пташиних видів. Частина ж орнітоморфних образів - це, так би мовити, "птахи взагалі”...” [3]. "Божі вісники”, як називали птахів, що прилітали з теплих країв - вирію або ирію - несли звістку про померлі душі, або були посланцями, яким необхідно оберегти людину від усього злого та недоброго. Тому пари птахів на весільних рушниках - обереги подружнього життя - голуби, пави, жар-птиці, що навіяні фантазією майстрині, лебеді (МКМ N И - 2833, Г.А.Костенюк з с. Константинівка, Чаплинського р-ну. Херсонської обл.). Використання качки не є типовим для весільних рушників, але геометризовано – рослинний орнамент в склад якого вона входить, естетично витончений і святковий дає підстави використати його у весільній обрядовості (ХКМ N И - 43183).

Символ нового дня, світла - півень, що своїм співом кладе край нічній темряві й мороку, використовується вишивальницями доволі часто. "Головна функція півня – виразно магічна” [11]. Настінні панно, картини, рушники, диванні подушки "вихваляють” красеня-півня на своєму тлі, дякуючи різнобарвному пір’ю (Д. С. Сушкова м. Херсон, ХКМ N И - 59111 тощо).

Птиця-віщунка - зозуля - один з найстаровинніших персонажів української міфології, "походить від жінки, що вбила свого чоловіка (в легенді "відбиласі” конфліктність переходу від матріархату до патріархату), за що й була заклята... вічно жити одиначкою” [8], в рушниках все ж таки вишивається в парі, білатерально розташована на двох кінцях рушників (в весільних - зозуля сидить в парі на гронах винограду), в настінних панно, або картинах може бути вишита одна, в оточенні великої кількості квітів (М.Т.Ільяшенко с.Роздольне, Каланчацький р-н. Херсонської обл.)

Набагато пізніше у вишитих виробах з’явився папуга, як данина людським мріям про існування теплих країв, безсніжних зим, чарівних заколисуючих співів птахів. Вишивався папуга в оточенні квітів та ягід. Миколаївський краєзнавчий музей має рушник, який датовано: І.Ф.1912 ( N И - 40400), Херсонський краєзнавчий музей має папугу на весільному рушнику, що є не традиційним; найчастіше цього птаха вишивали на картинах, подушках. Необхідно зауважити, що існують зразки вишивок, в яких увага акцентується саме на пташках, це підкреслюється і написом "Литела и села” (МКМ N И -23736).

Орнітоморфний орнамент є цілісною системою зорових і словесних образів з символічним підтекстом, гармонійною злагодженістю мотивів, просторово-декоративним вирішенням.

Окрему групу складають вишивки, на яких зображені в оточенні квітів - янголи. Вони можуть бути у повний зріст (Херсонське відділення ІМФЕ ім. М.Т.Рильського N И - 461; П. В. Задорожна з с. Широка Балка, Білозерський р-н. Херсонської обл.; ХДПУ, ХПФ N И - 1); та одні голівки з крильцями, як на наволочці Є.Г.Летути з с.Новокиївка, Каланчацького р-ну, Херсонської обл. В руках янголи можуть тримати квіти, або лук із стрілами. Людина завжди намагалася наблизитися до ідеалу, очиститися від усього зайвого, грішного. Ці бажання трансформувалися в янголів, що несуть людям звістку добра, надії на світло, спокій, мир. Останнім часом, після опублікованих взірців серветок на Великдень, до рушників, наволочок та вишитих картин, додалися і серветки-доріжки, якими накривають у кошику їжу, коли йдуть святити її на Великдень до церкви. Необхідно зауважити на тому, що варіанти відтворення запропонованих взірців різноманітні і в кольоровому рішенні і в композиційному, але елементи компоновки зберігаються за зразком - двоє янголят, ягнятко, писанки (дві, або чотири), верба (три, або шість галузок), напис "Христос воскрес”.

Сьогодення пропонує інші орнаменти, диктує свої закони щодо використання вишивки в інтер’єрі, костюмі, побуті. Зрідка можна зустріти в будень людину у вишитій сорочці, найчастіше це трапляється у свято. В 60-70-х роках український костюм в дитячих садках та школах вважався за різновид карнавального, і його одягали нарівні з костюмом лисички або мушкетера. Намагаючись зробити приємне своїм родичам, майстрині вишивали на рушниках літаки (МКМ N И - 26734), якоря у віночку (МКМ N И - 36870) тощо, поєднували орнаменти, що вочевидь протистояли один одному, а не гармонійно поєднувалися.

Нажаль, сучасні мисткині не завжди можуть визначити семантику та символіку орнаментів, в кращому випадку скажуть, що "він красивий та й згадка про маму” обо "це оберіг”. З появою останнім часом великої кількості книг та альбомів з вишивки, майстрині почали вже свідомо компонувати орнаменти, пояснювати їх значення, але цілісне враження від виробу, гармонійне єднання всіх частин орнаменту не завжди присутнє в їхніх роботах. Але ж Південна Україна завжди мала своїх мисткинь, про що свідчать історичні матеріали "...простирадло, як і більша частина показаних нею (селянкою) рушників були вишиті вигадливими візерунками”, "...більша частина дідичів мала по декілька дівчат та жінок, навчених в одеських крамницях рукоділлю щодо вишивки візерунків на різних тканинах” [5].

Для розуміння старовинних та сучасних орнаментів важливо зберегти пам’ять наших батьків, землі, Всесвіту, бо українська орнаментика - явище не тільки національного мистецтва, "що генерує нові зображення, постійно переосмислюваними номінацією і семантикою” [9], а й органічна й важлива складова частина світової системи символів.

СИМВОЛІКА ГЕОМЕТРИЧНИХ ОРНАМЕНТІВ

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 16:37:06 GMT

Стаття орієнтована на розгляд символіки геометричних орнаментів як у вигляді окремих знаків, так і комплексів - текстів, виконаних нарізних вишитих виробах (переважно одязі). Крім того, окремі матеріали статті звернені до витоків такого явища, як орнаментика в цілому, до формування його знаковості та до можливих функцій орнаменту в етнічній культурі.

Нікішенко Ю. І.

Геометричні орнаменти відносять до найдавніших, створених людством. Саме з ними співвідносять перші символічно-знакові системи, піктографічну та ієрогліфічну писемність. У геометричних та геометризованих мотивах вбачають успадковані від далекого минулого знаки та символи, пов'язані з архаїчним світоглядом. Серед сучасних дослідників не існує єдиної точки зору відносно того, коли і яким чином орнамент уперше з'явився в етнокультурному середовищі і яким було його першопочаткове призначення. Всі сходяться лише в одному: орнаментика має дуже довгу історію і походить ще з доби первісності. Перш ніж орнамент набув того вигляду, який є звичним для останніх кількох століть, він пройшов різні етапи розвитку від поодиноких знаків, графем чи піктограм до складних ритмічно повторюваних систем.
У наш час орнамент розглядають як частину архаїчної універсальної знакової системи, що включає в себе велику кількість знаків, символів, мотивів, які використовувалися в різних сферах життя. Коли взяти за основу твердження М. Кагана про те, що знакові системи є мовами культури, які виступають засобами узагальнення і матеріалізації набутих знань [1], то орнаментика, як частина знакових систем, також входить до мов культури. Сама структура орнаменту, способи його використання, його призначення свідчать про те, що він є однією з універсальних мов міжкультурного спілкування, яка однаково входить і до семіосфери етнічної культури, і до культури професійної.
В цілому давні умовні знаки мають різне призначення і функціонували на різних рівнях культури: це могли бути як малюнки культового змісту, так і інші - знаки племені, знаки власності тощо. Вважається, що серед найстійкіших були знаки культові, вони вживалися найчастіше, але з часом їх первинний зміст стерся з людської пам'яті і поступово
вони перетворилися на орнамент. Тобто, орнаментика геометричного малюнка виникла на основі графічної символіки, яка мала для людини практичнее значення: свого часу вона відтворювала релігійне осмислення дійсності і застосовувалась задля магічного впливу на умови буття. Крім того, в цих зображеннях людина фіксувала і передавала нащадкам різну інформацію. В результаті такі символи набули значення родової пам'яті і зв'язків між членами суспільства. «Частина сюжетів, прикрас та елементів орнаменту явно магічного, заклинального характеру виконувала свого часу роль замовлянь на добробут та оберегів від зла. Нашого далекого предка заспокоював і звеселяв вигляд цих оберегів, і звідси, з цієї радості й народжувалося відчуття краси» [2]. Поступово початковий зміст давніх графем було забуто, але самі зображення продовжували використовуватись як необхідні, хоча в чому сааме полягала ця необхідність, уже не усвідомлювалось. В результаті на перший план вийшло суто естетичне їх сприйняття, і вони стали застосовуватись не лише як магічні знаки, а і як прикраси.
Так само поступово забувався і зміст зображень, які являли собою умовні знаки, що не призначались для розповіді чи повідомлення, але виступали свого роду загальними ідеями. Ці символи відігравали роль магічних формул, будучи графічно зафіксованими моліннями, зверненнями до вищих сил. З плином часу значення цих формул-зображень переосмислювалось у зв'язку зі змінами культових уявлень, потім їх вторинний зміст також забувся, але використання
самих малюнків, освячене традицією, тривало й надалі. Геометричні орнаменти, як частина культової символіки, є надзвичайно стійкими елементами культури. Змінювалися звичаї, змінювалися різні елементи матеріальної культури, а малюнок окремих орнаментальних мотивів, їх символіка зберігалися тисячоліттями, лише дещо трансформуючись, а іноді залишаючись абсолютно без змін. В умовах стійкого побутового укладу в ті часи, що передували становленню цивілізації, ці мотиви традиційно передавались і ретельно відтворювались із покоління до покоління. Навіть при змінах у культово-ідеологічних сферах давня символіка залишалась досить стабільною - геометричні мотиви в орнаментах багатьох народів, в тому числі й українців, домінували (а подекуди домінують і в наш час) до кінця XIX ст. Крім того, такі орнаменти зберігали свою архаїчну графіку та символіку попри те, що реально вони вже сприймались і усвідомлювались інакше.
Традиційна культура українців багато успадкувала від далекого минулого, і орнаментика також є важливою часткою цієї спадщини. Ми зустрічаємо орнаменти майже скрізь, а одним з аспектів народної культури, де орнамент функціонує постійно, є виготовлення предметів із тканини, зокрема - вишивка. І геометричні орнаменти тут відігравали домінуючу роль досить довгий час, в окремих регіонах України така ситуація зберігається і досі. Існують
різні точки зору з приводу того, чому геометричні орнаменти були максимально поширені у вишивках, зокрема специфіка виконання малюнків на тканині голкою й ниткою і структура самої тканини можуть призвести до геометризації окремих малюнків. Так, приміром, вважала дослідниця російської вишивки Богуславська [3]. Сучасні версії притримуються дещо іншої точки зору - при необхідності вишивальниці виконували плавні лінії, а геометричний орнамент використовувався окремо, тобто дотримування геометричних форм диктувалося не технологіями, а певними традиціями, пов'язаними з тим, що саме зображалося на тканині і якою була мета нанесення цього зображення. Цілком вірогідно, що саме з тим, що геометричні орнаменти почали використовуватись у вишивці найдавніше і несли велику кількість важливої інформації, пов'язана давня, спільна для східних слов'ян традиція геометризувати зображення. До того ж саме сильно геометризовані мотиви мають велику кількість варіантів назв, пов'язаних із тваринним та рослинним світом. Більше того, в схематичних малюнках геометричних орнаментів можна побачити стилізовані антропоморфні та зооморфні фігури, що іноді сильно ускладнює роботу із зображеннями.
В нашому матеріалі ми пропонуємо звернутися до символіки лише кількох груп мотивів, які серед геометричних орнаментів зустрічаються найчастіше. Серед найпоширеніших мотивів геометричних орнаментів виділяють ромби, хрести різної конфігурації, овали, кола, зиґзаґи, трикутники, меандри, так звані «шеврони», хвилясті лінії, розетки, квадрати. Крім того, існують різні комбіновані мотиви, утворені шляхом сполучення основних. З точки зору символіки, цю групу декоративних елементів (включаючи свастики, гілки, порілки та інші мотиви) виділяють як «космічний фон», оскільки вони, по суті, символізують діяльність природних сил та елементів [4]. Традиційно ці графічні знаки об'єднують або як солярні символи, або ж як символи бурі та неба. Насправді при детальному аналізі як можливого змісту окремих мотивів, так і їхніх сполук, виявляється, що зміст таких зображень може бути набагато ширшим, оскільки кожна історична доба наклала на народну орнаментику власний відбиток. Почнемо ми з ромбічних орнаментів. Мотиви «ромб», «ромб з гачками», «ромб з крапкою», «перехрещений ромб» надзвичайно поширені не лише в українській орнаментиці. Ромбічний орнамент відомий, починаючи з неоліту, впродовж двох десятків тисяч років. На наш час, за етнографічними даними, він в усій своїй багатоманітності зустрічається в усіх народів світу. Походження цього мотиву різні дослідники пояснюють по-різному, але поки що продовжує домінувати точка зору, згідно з якою цей знак відноситься до символів родючості, запліднення [5]. Найчастіше мотив «ромб з крапками» трактують як засіяне поле [6], а оскільки цей знак часто зустрічається на жіночих статуетках періоду енеоліту, його також вважають одним із символів запліднення. Недаремно за етнографічними даними цей мотив часто зустрічається саме на весільному жіночому одязі та на одязі жінок, що перебували в шлюбі перший рік - запліднення, народження дітей, продовження роду вважалось основним наслідком шлюбу, і прохання про це фіксувалось на сорочці. «Перехрещений ромб» відносять до давніх знаків, що символізували землю як певну територію - поле, ділянку, власність. Тобто, він теж асоціювався з полем, землею, яка може дати врожай. На нашу думку, в комплексі ці тлумачення можуть призвести до виділення знаку жіночого єства, можливо, божества, яке «відало» процесами життя, народженням (а можливо, і смертю), відродженням природи навесні. Аналоги можна шукати в такому відомому міфологічному персонажі як Мати-Сира Земля, що народжує все живе, надає сили людині, а також поглинає віджиле. До символів землі відносять також зображення квадрата. Відповідно, найбільш узагальненим знаком неба виступає коло [7], хоча, як буде видно з подальшого матеріалу, сааме небо могло символізувати різні природні явища і зображалося саме за допомогою цих явищ, а коло найчастіше було солярним знаком. Солярних знаків, символічних зображень сонця, а також вогню (невід'ємний сонячний атрибут) у аграрних народів досить багато - українська орнаментика в цьому випадку не є винятком. Це кола, хрести, модифікації хрестів, свастики, хрести в колі. Зокрема, хрест у колі може бути як знаком сонця, так і знаком вогню (або блискавки - «вогню небесного »). Але сам по собі хрест ближчий до умовно- антропоморфних зображень і може бути знаком чоловічого начала [8], а відтак наявність мотиву «хрест» у вишивках могла мати різну символіку: як бажання запліднення, так і апотропеїчну, оскільки вогонь і сонце, належачи до амбівалентних явищ, вважаються досить сильними оберегами. Із сонцем та вогнем у всіх індоєвропейців також чітко асоціюється свастика, тому цей мотив у вишивках може означати як сонце (відповідно й небо як певний стратиграфічний рівень), так і чоловіче начало, мужність. У російській традиції свастика, що означає Рух за сонцем, символізувала добрий знак, зворотна - недобрий, що може прирівнюватись до опозиції «добро» - «зло», або ж «чоловіче» - «жіноче» [9].
Відомий дослідник народної орнаментики В. Стасов 78 НАУКОВІ ЗАПИСКИ. Том 20-21. Теорія та історія культури писав: свастика - «один з найдавніших знаків доброго знамення, побажання добробуту, відвернення нещастя» [10]. Також поширеним в українській орнаментиці мотивом є косий хрест. Зустрічаються різні конфігурації цього знака - як прості варіанти, так і зображення у вигляді подвійного косого хреста, мальтійського хреста тощо. Вважається, що це один із варіантів солярної символіки, але, зокрема, М. Гімбутас та А. Голан відносять його до знаків жіночих, пов'язаних з емблематикою архаїчної Великої Богині, які в добу енеоліту змінили своє значення в процесі зміни світогляду ранніх хліборобів, набувшії солярної символіки. Надзвичайно поширеними в українських вишивках є різного роду меандрові мотиви, які ще називають «ковровими», «ромбічними», а також різного роду «безконечники», що походять від них. Ці орнаменти є дуже давніми - їх походження відносять ще до палеоліту, а відтак їхня символіка досить різнопланова та багатогранна. Найчастіше меандри та їхні варіанти визначають як символ добробуту та ситості, що пов'язується з небесним благословенням або небесним даром, але при цьому виділяють різні варіанти походження цього зображення, що впливає і на його трактування [11]. Крім того, дані мотиви могли означати нескінченність, вічний рух від життя до смерті, лабіринт, що зв'язує «цей» і «той» світи, мандри людської душі після смерті [12]. Крім того, такі знаки іноді співвідносять із зображенням пастки на дичину. Велике поширення меандрових мотивів у вишивці, зокрема - на одязі і, особливо, поликах сорочок ми можемо пояснити, відповідно, кількома причинами. По-перше, це побажання довголіття і добробуту, а якщо додати сюди побажання ситості та вдалого полювання (майстерно зроблена пастка-лабіринт), то в комплексі це може також означати побажання великої родини, продовження буття. По-друге, якщо меандрові орнаменти дійсно символізували заплутаний лабіринт між двома світами, з якого вже не можна було проникнути з «того» світу в «цей», то нанесення його, приміром, на одяг, зокрема – на розрізи та плечові вставки, що знаходяться найближче до грудей, «вмістилища душі», могло слугувати оберегом від злих духів, вихідців із потойбічного світу, які мали заблукати в тенетах лабіринту і витратити свою шкідливу силу. Зокрема, у народів Далекого Сходу до наших часів збереглось повір'я, що нечиста сила може пересуватися лише по прямій лінії, а відтак вхід до житла має нагадувати міні-лабіринт, аби вберегти родину від зла. Крім того, такий лабіринт міг також утримувати на місці душу власника речі. Можливо, завдяки таким різноплановим функціям меандру цей орнамент є настільки популярним, що виступає не лише як основний елемент вишивки, а й як допоміжно-розподільні та обводкові елементи. В таких випадках меандрові варіації виступають як свого роду ознака початку та кінця з одного боку та нескінченності - з іншого, що в комплексі означає побажання довголіття, закріплення дії всіх інших оберегів, нанесених на річ, а також виконує апотропеїчні функції. Ще одна група знаків, які часто зустрічаються в орнаментах вишивок - це хвилясті лінії та зиґзаґи, їхню символіку пов'язують із символікою води – в цьому дослідники орнаментів одностайні. Причому, це може бути як вода, що розміщується у верхньому рівні світобудови, на небі, так і вода «підземного світу». Прикладом такого пояснення даних знаків може бути те, що хвилясті чи зигзагоподібні мотиви у вишивках, приміром, жіночих сорочок, трапляються як орнаментації поликів та орнаментації подолу. Інший аспект символіки мотивів «хвилі» виводять з того, що цей знак може також означати змію, яка, зрештою, теж асоціюється з водою [13]. (Інший відоміший символ змії - спіраль.) Символи змії та води часто зустрічаються разом, вважається, що змія виступає як охоронець води (це, приміром, виводять із зображень на посуді, що відноситься до трипільської доби). В такому разі, у вишивках ці мотиви також можуть мати подібне значення, особливо коли взяти до уваги аграрний характер традиційної культури українців та їхніх безпосередніх предків і, відповідно, аграрне спрямування магічних дій та символіки зображень. Крім того, А. Голан пропонує інший варіант пояснення таких збігів або ж роздвоєння символіки одного мотиву: змій, як представник підземного світу, справді охороняє воду, але водночас він сам є оберегом та символом родючості, запліднення, знаком функції чоловічого начала [14]. Можливо, цим також можна пояснити те, що саме хвилясті орнаменти на жіночих сорочках присутні не лише на поликах, а й на краю подолу - це водночас міг бути і оберіг, і знак родючості води як небесної вологи, яку намагалися
передати землі, і знак єднання землі як жіночого начала з підземним богом-запліднювачем. Досить часто в орнаментах вишивки зустрічається зображення трикутника - композиції з його використанням є характерними для геометричних
орнаментів різних регіонів України. Цей знак відносять до символіки жіночого начала, небесної води (згруповані попарно трикутники, як це ми бачимо на прикладі трипільського посуду, могли бути символом жіночих грудей, а отже, означали Велику Богиню - небесну годувальницю і часто супроводжувалися знаками води та змії-охоронниці). Також до знаків жіночого єства відносять зображення у вигляді шевронів, які найчастіше виконуються у багаторазовому повторенні. Прикладом цього можуть слугувати шеврони, зображені на палеолітичних культових предметах із Мізина на Чернігівщині, що їх визначають як сильно стилізовані жіночі фігури. Існує також точка зору, що подібні знаки, будучи знаком Великої Богині, яка володіла душами всього живого, могли бути символом життя і смерті [15].79
Окремо варто звернутись до одного важливого аспекта, характерного для української вишивки сааме на одязі: зооморфного осмислення великої кількості геометричних орнаментальних мотивів. Номінативний аспект побутування орнаментів загалом досить умовний, оскільки назви менш стійкі за зображення і з часом змінюються відповідно до естетичних смаків та світоглядних уявлень. Однак серед великої групи геометричних мотивів велика кількість ромбічних та меандрових варіантів має назви, приміром, «баранячі роги», «баранці» тощо. Очевидно, ці назви вже асоціативні, вторинні і не мають нічого спільного з первинним змістом кожного з мотивів, але сам факт такого «тваринного» осмислення геометричних орнаментів, який виділявся ще на початку XX ст. як спроба замінити ціле частиною [16], виступає на користь окремих стійких стереотипів, що пов'язували певні мотиви саме з тваринним світом і, зокрема, із сакральними тваринами (баран, олень).
Ми бачимо, що аналіз можливої символіки лише кількох груп геометричних мотивів орнаментики української вишивки дає нам можливість підтвердити, що народна пам'ять у вигляді цих орнаментів зберегла архаїчний пласт культури разом із давньою знаковою системою. Це добре проглядається не лише в символіці окремих орнаментальних мотивів, а й у тому, як вони комбінуються у вишивці. Принцип розміщення орнаментів у загальній композиції
вишивок був чітко регламентований і мав відображати уяву про будову світу. Про це можна зустріти згадки в обрядовому фольклорі, де згадується про вишитих птахів, зорі, місяць тощо - фактично це мали бути символи різних рівнів структури світового простору. Якщо звернутись до міфологічного простору давніх слов'ян та порівняти його структуру з композиційною побудовою, приміром, вишивки жіночої сорочки (виконаної за всіма правилами), то картина буде така. Загальна вихідна характеристика слов'янського міфологічного простору - це чотири сторони світу, поняття «вперед», «назад», «праворуч», «ліворуч», а також три поверхи світу - верх, середина і низ, чим світ уподібнювався дереву. Вишивка є плоскінним зображенням, тому вона орієнтована по вертикалі і головним у ній є поділ на верх, середину та низ, що можна співвіднести з трьома рівнями поділу на небо, землю і підземний світ. У вишивці сорочки такий поділ зберігається як у загальному комплексі вишивки, так і в орнаментації поликів та рукавів. Загальний комплекс сорочки умовно можна розділити на окремі семантичні зони: центральний комплекс - плечовий (куди входить також орнаментація рукава, верхня частина (пазушний розріз та комір) і нижня частина. Цей поділ на три частини зберігається також у вишивці рукава, як окремого комплексу, та плечових уставок-поликів, і геометричні орнаменти відіграють в усіх комплексах вишивки важливу роль. Розглянемо типові приклади використання геометричних орнаментів у подібних комплексах. Вони, як правило, використовувались для розшивки всіх розрізів та швів на сорочці - така орнаментальна смуга мала не пропустити різні злі сили до тіла людини. Комір частіше вишивався меандровим орнаментом, в тому числі й таким, який можна віднести до сильно стилізованих зооморфних. Такі ж орнаменти зустрічаються і на пазушних розрізах. Крім меандрових мотивів, пазуху також вишивали меандрово-ромбічним орнаментом (це часто зустрічається на чоловічих сорочках). Меандри також часто виконуються нарукавно-плечовому комплексі сорочки, причому це стосується не лише вишитих
виробів, а й витканих (такі варіанти трапляються на Волинському Поліссі). В цьому комплексі меандри присутні, як правило, у вишивці поликів. Варіанти меандрового орнаменту - «безконечники» - часто можна зустріти як розподільчі між смугами домінуючих мотивів у комплексній композиції. Крім того, окремі варіації «безконечників» часто можна зустріти у вишивках низу жіночої сорочки. Нарівні з ними там само трапляються комбіновані або ж перехідні до хвилеподібних мотиви, які вже з кінця XIX - початку XX ст. подекуди замінюються зображеннями в'юнких рослин. Такі тенденції до використання різних варіантів меандру в певних комбінаціях та певних місцях сорочки дають підстави для припущень, що важливим у цьому орнаменті було все - і те місце, яке йому виділяли, і конфігурація окремих елементів, і спосіб розміщення. Від цього залежав сам зміст символіки вже конкретної вишивки. Якщо в найзагальнішій формі цей мотив дійсно уособлював апотропеїчні заклинання, захищаючи господаря речі від нечистої сили, то місце розташування орнаменту та його поєднання з іншими мотивами розширяють його символіку. Виконаний у верхній частині композиції полика сорочки, меандровий орнамент може означати верхній рівень світобудови (особливо це, на нашу думку, стосується стилізованих мотивів зооморфної назви), аналогічний орнамент, але розміщений у нижній частині композиції в дзеркальній симетрії стосовно верхнього, міг символізувати підземний світ і той лабіринт, куди душа потрапляє після смерті. Все, що розміщувалось між цими двома смугами меандру, могло означати природу, світ живого, наземний світ. Фактично таким способом за допомогою вишивки фіксувалися міфи про будову світу, а все разом мало вести людину та оберігати її. Крім того, присутність у вишивках мотивів, що означали окремі природні явища чи солярні знаки, могло додавати всьому комплексу календарного характеру або ж вносити туди елементи аграрної магії - побажання дощу, теплого літа, гарного врожаю тощо. До речі, коли ми торкнулись такого питання, як відображення у вишивках через орнамент уявлень про будову світу, доцільно виділити саме розподільчі елементи, які нібито не входять до загального орнаментального комплексу, але відділяють смугу одного орнаменту від іншого. Це або надзвичайно спрощений «безконечник», або пряма лінія, яку виконують швом, що надає їй ледь зиґзаґоподібного характеру (останнє дає можливість припустити, що спрямлення цієї лінії є результатом уже тих часів, коли давній орнамент став традицією, яка втратила первинний зміст). Лінія ця виступає свого роду вододілом, що відділяє верхній рівень - «небо» - від рівня всього земного, а земне - від підземного світу. Саме тому ця лінія очевидно справді первісно мала вигляд або хвилі, або меандру, оскільки в архаїчному світогляді небо відділене від землі небесною водою і хмарами, а земля від потойбічного світу відділена рікою (а ми вже відзначали подібність окремих варіантів меандрового орнаменту до хвилеподібних із відповідною символікою). Дуже своєрідною, з огляду на вищесказане, буде символіка орнаментів, які вишивались на нижній частині сорочки - краю, що ближчий до землі. З одного боку, це має бути захист від проникнення зла, а з іншого - цей край одягу зв'язує людину із землею і може передати землі магічні заклинання, що містяться в орнаменті вишивки. Напевно, саме це зумовило те, що нижній край жіночої сорочки (а жінка сама по собі істота, в уяві архаїчної людини, магічна) вишивали також варіантом меандру, який наближений до зигзагоподібних та хвилястих мотивів, і пізнішими інтерпретаціями .цього стали різноманітні зображення на цьому місці в'юнких рослин: орнамент мав означати воду, життя,
захист і надання життєвої сили всьому, що має рости на землі, а крім того, надійно «відокремити» людину від негативного впливу. Нарівні з меандровими мотивами в композиціях вишивок використовуються також ромбічні орнаменти, солярні знаки та комбінативні мотиви. Характерно, що ці мотиви як правило входять до комплексів
плечової уставки (полика) та рукава в цілому, крім того, ромбічні орнаменти та варіанти з квадратними мотивами виконуються також при вишиванні переду сорочки. Ці місця на одязі, з одного боку, найпомітніші, а з іншого - життєво важливі: рука є важливим робочим органом, груди - вмістилище серця і душі. Тому нанесення подібних орнаментів було чітко продуманим - вони мали закріплювати та підсилювати оберегове і життєдайне значення один одного. В цілому орнаментальні композиції із застосуванням геометричних орнаментів у вишивках на одязі несли важливу інформативну та символічно- знакову функцію, розповідаючи як про саму людину, так і про її життя. Особливо важливою ролю вишивок було, на нашу думку, заклинання на щасливу долю, довге життя, багатство, здоров'я та захист від нечистої сили. Геометричні орнаменти в цих композиціях через свою символіку відігравали важливу роль, визначаючи загальний зміст вишивки та зміст її окремих рівнів.

Орнаменти в традиційній культурі

zlodei — Wed, 02 Dec 2009 16:34:37 GMT

Орнамент - повноцінне культурологічне джерело, що тісно пов'язане з етнічною історією та історією культури своїх творців.

Говорячи про таке явище як традиційна культура, дослідники мають на увазі цілий комплекс різних ознак, які є характерними для розуміння поняття "традиційна", або ж "етнічна" культура. Сюди можуть входити предметні поняття - житло, одяг, вжиткові речі - і непредметні - світогляд, вірування, усний і письмовий фольклор та ін. Але обов'язково до найголовніших ознак, що визначають обличчя традиційної культури, включають орнаментику, оскільки вона багато може розповісти про історію та культуру народу.

Микола Макаренко писав: "Для історика культури орнаментальні форми й мотиви - найвдячніший матеріал для хронологічних студій: на підставі їх дуже точно можна встановити, коли саме ту чи іншу річ зроблено. Вони ж таки певною мірою допомагають визначити й те, звідки якийсь виріб узявсь. Таким чином орнаментація характеризує і добу і настрій людини-майстра. Орнаментація - це, так би мовити, метрика виробу, його пашпорт. Це-тому, що так певно й так правдиво відбиваються в орнаментації всі характерні особливості народу-творця у кожен окремий період його існування" [1].

Справді, в традиційній культурі важко віднайти ще таке явище, яке б так тісно було переплетено з усіма сторонами людського життя, як орнамент, який присутній скрізь: в побуті і в мистецтві, власне, кругом навколо людини. За словами М.С. Кагана, "звільнення від образотворчої конкретності зробило мову орнаменту подібною до мови музики й танку, відкривши йому доступ до вираження найширшої узагальненої (і тим самим порівняно абстрактної) поетичної інформації. Через це в орнаменті, як в музиці й танку, метроритм стає головним структуроутворюючим засобом. По суті, танок є ніби орнаментальним візерунком, що ожив, динамічною орнаментальною композицією, та й в музиці ми часто знаходимо орнаментальну побудову звукової тканини"
[3].

Деякі дослідники народного мистецтва відносять орнаментику до так званого "образотворчого фольклору", виділяючи його в окремий вид [10]. Так само, як і музика, орнамент підкоряється законам ритму, композиції. Цей досвід передавався із покоління в покоління віками, накопичуючись у народній пам'яті, зберігаючи секрети творчості, що виражались у сталих композиційних системах орнаментів.

Як явище мистецьке, орнаментика підкорялася загальним законам розвитку народного мистецтва, зокрема - законам системи композиційних закономірностей. Ми детально зупиняємось на цьому, бо якраз через основні поняття цієї системи, а саме - "канон" і "традицію" - орнамент перестає бути суто мистецьким проявом, він починає діяти як культурологічне джерело. Канон і традиція тісно пов'язані між собою: традиція зберігає і відновлює канон, канон зберігає і відновлює традицію [11]. Будучи явищем канонічним, орнамент водночас може бути охарактеризований як своєрідний хранитель етнокультурних традицій, іншими словами, орнаментика справді може виступати як зримий, зафіксований на предметних об'єктах вияв етнічних стереотипів.

Унікальність орнаментики полягає в тому, що вона у своїй символіці, у своїй знаковості може об'єднувати всіявища, притаманні традиційній культурі.

Зараз велику увагу приділяють образотворчим (або ж іконографічним) характеристикам орнаменту, оскільки саме вони в наш час виходять на перший план в сфері побутування орнаментики. Крім того, саме іконографія в орнаментах виявляється більш стійкою до різних впливів, зокрема - моди, іншоетнічних запозичень, світоглядних змін, в даному разі частіше інновації полягали в збільшенні або зменшенні окремих орнаментальних мотивів (власне, новизна полягала скоріше у поширенні нових зображень, зокрема - це рослинно-квіткові орнаменти "брокар", що поширилися разом із вишивкою в техніці "хрестик").

З кінця XIX -початку XX ст. в народній орнаментиці спостерігається вплив друкованих зразків дня стилізовано-натуралістичного вишивання "хрестиком" квітів, що швидко поширювалось і почало витісняти давні місцеві техніки і візерунки. Натомість традиційні візерунки для вишивок стали запозичувати для різьблення, кераміки. Форми орнаменту поступово подрібнювались, його ритми ставали частими й монотонними, поширилась поліхромність навіть в тих регіонах, де традиційними були монохромність або біхромність. "Стиль, вироблений в одному матеріалі, занадто часто пристосовується до інших матеріалів. Отже, наприклад, ми бачимо геометрійний орнамент на тканині, на дереві, на писанках..." [15].

Таким чином, орнаментика навіть у суто зовнішніх своїх проявах постає не лише як константа, канонічна в іконографічній сфері, але і як таке явище традиційної культури, яке живе тим самим життям, що й традиційне суспільство, підпадаючи під ті зміни, що відбуваються з ним: "орнаментація має в собі силу різних ознак, що ними тая доба, коли вона була з'явилася, одрізняється од іншої: чи попередньої, чи наступної" [16].

Народна орнаментика, як і все народне мистецтво, не лише відображає естетичні смаки народу та його уявлення про прекрасне. Вона також тісно пов'язана з побутовим укладом соціального середовища своїх творців, відображає їхнє ставлення до дійсності, до оточуючого світу. У сучасній культурі орнамент сприймають головним чином як прикрасу, декор. Але колись цим візерункам надавали важливе значення. На давніх етапах існування людства "орнаментальний візерунок на посудині, на зброї чи на обличчі мисливця -це знак культового змісту, загадковий чи позбавлений змісту лише для невтаємничених" [17]. Загалом, давні умовні знаки мали різне значення. Крім малюнків культового змісту, були й інші: знаки племені, знаки власності, вказівні. Найстійкіше трималися і були поширеними культові знаки. З плином часу їх первісний зміст було забуто і вони перетворились на орнамент. Щоправда, початок становлення орнаменту відносять не до тих часів, коли значення символічних зображень вже почало забуватися, а до більш ранніх. Орнаментальне різьблення XX - Х тис. до н.е. є не лише символікою, але й декором; це стосується і прекрасної високохудожньої мальованої кераміки VI - III тис. до н.е. [18]. На думку деяких вчених, виникнення орнаментальних систем пов'язане зі станом переходу від мисливства до землеробства [19]. Цілком можливо, що таке твердження буде справедливим, якщо говорити не про виникнення, а про становлення чи навіть уніфікацію певних знаково-орнаментальних систем, які зародилися набагато раніше.

Отже, орнаментика виникає на основі графічної символіки, яка мала для людини практичне значення: свого часу вона виражала релігійне осмислення дійсності і застосовувалася для магічного впливу на умови буття. Крім того, в цих зображеннях людина фіксувала і передавала нащадкам різну інформацію.

"Частина сюжетів, прикрас і елементів орнаменту явно магічного заклинального характеру виконували свого часу роль замовлянь на процвітання та оберегів від зла. Нашого далекого предка заспокоював і радував вигляд цих оберегів, і звідси, з цієї радості, й народжувалось почуття краси [20]. Коли первинний зміст давніх графем було забуто, ці зображення продовжували використовувати як необхідні, хоча в чому саме полягає їхня необхідність вже не усвідомлювали. Поступово на перший план вийшло суто естетичне їх сприйняття, і їх почали застосовувати як прикраси.

Графічні символи, графеми, з'явившись у досить віддалену епоху, призначались для графічної фіксації та інформації. Так поступово виникло спочатку піктографічне, а згодом ієрогліфічне письмо. Поруч із цим склались зображення, що призначались не для розповіді чи повідомлення, а які являли собою умовні знаки, що означали деякі загальні ідеї. Ці символи відігравали роль магічних формул, будучи графічно зафіксованими моліннями, зверненнями до вищих сил. З плином часу їхнє значення переосмислювалось у зв'язку із змінами культових уявлень.

Потім, через тисячоліття, було забуто і вторинний зміст цих символів. Але їх продовжували використовувати, оскільки ці малюнки було освячено традицією [21]. Річ у тім, що культова символіка є надзвичайно стійким елементом культури. Можуть змінюватись звичаї, одяг та інші елементи матеріальної культури, але символи зберігаються тисячоліттями, лише дещо трансформуючись, а іноді залишаючись зовсім без змін. В умовах стійкого побутового укладу в ті часи, що передували становленню цивілізації, ці мотиви традиційно передавалися і ретельно відтворювалися з покоління в покоління. Навіть при змінах у культово-ідеологічних сферах давня символіка залишалась досить стабільною, наприклад, в орнаментиці східних слов'ян і, зокрема, українців, майже до кінця XIX ст. в орнаментах зберігались давні язичницькі символи, незважаючи на багатовікове панування християнства.

Орнамент, отже, походить із сфери сакральних знаків та символів, які були одним із найстійкіших надбань традиційної культури. Орнамент на ритуальних речах, зброї, одязі та прикрасах ставав фактором перенесення людини в центр світових подій. З цими візерунками та зображеннями община чи плем'я одержувала свій космогонічний простір із визначеними у ньому буттєво-ціннісними факторами взаємодії людського начала і природного середовища [23]. Відгомін цього можемо зустріти в слов'янському обрядовому фольклорі, зокрема - в українців. Тут орнаментовані вироби (наприклад одяг, тканини та інші речі) та сам процес їх виготовлення та орнаментації (ткання, шиття, вишивання) виглядає як певне ритуальне дійство, іноді це навіть набуває вигляду мандрівки у потойбічне (або ж зв'язку із потойбічним світом). Наприклад, в українських обрядових піснях зустрічаємо:

"Ой на Дунаю, на бережечку,
Стояла золота корабійка,
В тій корабійці красная панна
Шила брату вишивала кошульку.
На ковнірці - зоря й місяць,
На пазушках - райскії пташки,
На рукавцях - сивці-голубці,
А на придолі - тури й олені... "[24]

"Не угинайся буковий мосте,
Через тебе йдуть тури та олені,
На тих оленях високий терем,
А в тим теремі красна панна,
Шила-вишивала отцу кошулю,
Коло ковнірця - яснії зорки,
На пазушках - ясний місяць,
А у полах - сиві голуби..." [25]

В цих уривках, крім теми вишивання, ми бачимо також усі атрибути, пов'язані з темою переходу та зв'язків із потойбічним: вода (ріка), корабель, міст - все те, що у фольклорі символізує подорож із "цього" світу в ''той", або ж перехідний стан. У другому фрагменті пісні ця тема підсилена наявністю сакрально-хтонічних тварин (тури й олені), що через міст переносять дівчину, яка вишиває. Цікаво, що в обох випадках у вигляді орнаменту на одязі називають сакральні предмети - зорі, місяць, птахів, оленів. Тобто ми можемо бачити тісний зв'язок орнаментики (в даному випадку - на одязі) із світоглядною сферою.
Наявність і рівень поширення тих чи інших орнаментальних мотивів у декоративному мистецтві народу може розповісти про його далеких предків, про етнокультурні зв'язки в епоху його праісторії. В культовій символіці зафіксовані найдавніші шари духовної культури даної етнічної спільності.

Щоправда, стійкість релігійно-ідеологічних уявлень і пов'язаних з ними символів досить відносна. Мало місце змішання звичаїв та ідей, відбувались "культурні вторгнення" і "культурні змішання". Враховуючи той факт, що на декоративні та символічні форми мали вплив культурні запозичення, в процесі дослідження орнаментики народу важливо виділити автохтонні риси. Адже одні орнаментальні мотиви, які поширені зараз і здаються на перший погляд характерними для даного етапу, могли з'явитися у нього в пізні часи, а інші, начебто непоказні, можуть виявитися свідками тисячолітньої традиції [26].
Отже, орнаментика, як культурно-мистецьке явище, виникає у надзвичайно віддалену від нас епоху. На ранніх етапах свого існування вона більшою мірою належала до області культової, входячи до середовища сакральних знань. Знаки орнаментів несли в собі велику кількість різнопланової за характером інформації, яку зараз ми не можемо сприйняти повністю, оскільки "один і той самий символ міг в різні культурно-історичні епохи мати різну семантику" [27]. Але й та доля знань, що стає доступною завдяки розкриттю окремих знаків і функцій орнаменту, відкриває величезний простір для досліджень в галузі етнічної історії, історії культури, історії народного мистецтва. Орнаментика в традиційній культурі відігравала надзвичайно важливу роль, акумулюючи в собі надбання народу в галузі мистецтва та його знання про оточуючий світ. Перейшовши в наш час майже остаточно в сферу декоративного, народний орнамент, однак, зберігає в собі ще багато загадок та інформації про далеке минуле нашого народу, його етнічну історію та культуру.

За матеріалами статті
Нікішенко Ю.І.