1) піднімання - народжене немовля тричі піднімали на рушнику вгору - злітала душа, злітало тіло у високості, щоб праведна дорога з небес послалася дитині;

У коморі сволок,
Там рушників сорок.
Та підіте принесіте,
Гостей прикрасіте.

Може, не точно стільки вишивали, але багато. На Поділлі було колись таке дійство, як «поторочини» : у п'ятницю збирались дівчата й молоді жінки в молодої, щоб прив'язувати тороки до рушників. При цьому співали:
Торочи рушники, торочи, аби було двадцять раз по сорок, аби було чим обділити, аби родини не образити.
Про це розповідає поема польського письменника М.Гославського "Поділля" (1826 р.), в якій використано матеріал з весільної обрядовості, зібраний в околицях Дністра та Південного Бугу.
Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, потрібно було докласти багато праці. Передусім - напрясти ниток та наткати полотна. При прядінні нитка з конопель чи льону скручується, по всій довжині має контакт з енергетикою людини, бо ліва рука (три основні пальці) тягне волокно, а права крутить веретено. Скручена спіраллю нитка звивається у клубок, що має форму сфери, кулі. Далі до роботи береться ткач, що асоціюється з Творцем, котрий тче канву Життя. Нитка човника безперервно бігає то вліво, то вправо, створює дорогу. Поздовжня нитка основи і поперечні нитки піткання творять хрещате переплетення ниток у полотні. Саме через цю особливість полотно так шанували і використовували як крижмо. Білий колір полотна - це колір Світу, колір Бога-Отця, священний колір наших предків, які завжди обожнювали Сонце, вогонь і поклонялись йому. Вибілювання на відкритому просторі в природі являло собою магічний процес. Білили на сонці, поливали водою чи мочили у воді, висушували на вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у цьому процесіі допомагали людині. Пройшовши такий шлях творення, полотно набувало унікальних властивостей і могло слугувати рушником навіть без вишивки. Про це свідчить той факт, що на Поділлі не так давно, у 1920-х роках, під час весілля, коли молодий привозив молоду до своєї оселі, то свекруха стелили від хатнього порога аж до самого воза і полотно. Молодий обережно знімав з воза молоду дружину і ставив на цю доріжку, а свекруха накривала голову невістки полою свого кожуха і по полотні вела її до хати. Такий обряд побутував у селах Студениця, Бакота, Калачківці, Колодіївці, Рогізна, Терелиці, що на Кам'янеччині. Біле полотно символізує тут чисте, нічим не заплямоване майбутнє життя подружжя. Для рушника ретельно готували і вишивальні нитки та голки. Ці речі також мають певне значення. Дослідники доводять, що голка є дуже чутливим приймачем біоенергії, потік якої спрямований до гострого кінця, що таким чином дуже намагнічується. До яких предметів торкається голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості відомі людям здавна і лежать в основі голкотерапії (голковколювання). Тепер уявімо енергетику вишитого вибору, коли голка торкається тканини тисячі разів. Усе, про що думала лю дина в цей час, співала, молилась, плакала чи повторювала побажання, заклинання - все те залишила голка в узорі вишивки навічно. Через руки людини проходять важливі енергетичні, інформаційні потоки та канали. Всяке рукоділля, а особливо вишивані надзвичайно активно прочищає ці канали і дає можливість підтримувати організм здоровим. Є чимало розповідей жінок про те, як вони вилікувались від своїх хвороб завдяки вишиванню. Просили в Бога, щоб зцілив через вишивання. Але рушник, вишитий хворою людиною, вбирав у себе негативні витікання хвороби. Його не можна було тримати в хаті чи комусь віддати. Такий рушник пов'язували на цвинтарі, на могильний хрест. Негатив на енергетика через хрест ішла в землю. Голки, якими вишивали, дуже шанували, а коли вони губились, то це вважалося не добрим знаком. Тими голками, що починали вишивати, потрібно і закінчувати роботу. Не варто їх комусь позичати.
Нитки використовували шовкові, вовняні, лляні та конопляні, а пізніше й бавовняні. Лляні та конопляні нитки, якими вишивали по всій Україні, відбілювали, як і полотно, а потім фарбували в барвниках рослинного походження - відварах трав, кори, плодів, коріння, насіння різних рослин.
Для рушника брали шмат цілого полотна, ні в якому разі не зшитого, що означає перервану, перерізану дорогу (а кому це треба?!), по довжині стільки, як людський зріст. Подільські рушники, наприклад, найчастіше короткі - 150-180 см., київські, черкаські, деякі полтавські - 300 см., окремі рушники сягали 450-500 см. завдовжки.
Ніколи не бралися за вишивання зопалу, а спочатку роздумували, заспокоювались, молились. Рушники весільні та й багато інших починали вишивати в четвер - день, коли найбільше сприяють вищі сили, на цей день якраз припадає пік працездатності людини в тижні; починали вишивати вранці, сідаючи біля вікна так, щоб до світла передом або боком, але не спиною. Взявши в руки голку з ниткою, читали молитву і зі словами "Господи, допоможи" починали вишивати. Коли відкладали роботу до наступного дня, то не залишали полотно як-небудь - акуратно його складали. Якщо залишити зім'ятим, то й доля так піде - не буде порядку. Коли закінчилася нитка в голці, то засиляли нову і тільки тоді втикали голку в полотно.
Весільного рушника нікому чужому не показували, хіба тільки рідним у хаті, бо сторонній погляд вносить небажану енергетику. Існувало таїнство шлюбу. Рушник, на якому стояла пара наречених, молода ховала.
Кожен кінець рушника вишивали знизу вгору, ніколи не перестрибували з одного кінця на інший. Якщо наречена не встигала, то їй могли допомогти мати, сестра, бабуся, хрещена мати, тобто хтось із близьких рідних.
Давні весільні рушники, що зберігаються у музейних збірках, мають асиметричну вишивку на кінцях. Ця різниця не кидається у вічі на перший погляд, але при детальному вивченні розбіжності видно. Це свідчить про те, що кінці рушника люди свідомо позначали. Для чого? Дослідникам вдалося встановити, що кінці кожного рушника, без винятку, мають різну енергетику, тобто один кінець має значення "плюс" (+), а протилежний - "мінус" (-). Як кожен організм чи предмет у природі. Наприклад, людина у ногах має заземлення - (-), а голова - (+). Навіть ліва і права сторони в людини також різнойменні: права - (+), а ліва - (-). Правою вважається чоловіча сторона (+), лівою - жіноча (-). Тому наречені для благословення повинні стояти так, щоб зліва від чоловіка була жінка, тобто на рушник із (+) повинен стати наречений, з (-) - наречена, щоб з самого початку нового життя почали правильно рухатися енергії. Весільний рушник - це символ дороги для двох, які уособлюють об'єднання двох полярностей або двох половинок у єдину цілісність, гармонію.
Як визначити, який кінець рушника є негативно зарядженим, а котрий - позитивно? Першим вишивається саме позитивний кінець, вишивається з великим бажанням, а другий - навпаки, не хочеться вишивати ще раз той самий узор. На першому кінці ставиться мітка, щоб не переплутати і правильно простелити рушник перед нареченими: позитивний кінець перед хлопцем, а негативний - перед дівчиною. "Дотримання цих правил, каже знавець українського народного шиття Юрій Мельничук, - так само важливе, як вставити батарейки до фотоапарата чи до якогось іншого приладу".
Сам процес вишивання є священнодійством. Дівчина вишиває і гармонізує себе, а потім гармонізує довкола себе енергії (ауру).

Рука, що тримає голку з ниткою, весь час повторює рухи у певній послідовності. При цьому нитка залишається то на поверхні, то під сподом полотна, тобто стає видимою і невидимою, а вишивка часто нагадує позитив і негатив. Вишиваючи хрестиком, наприклад, знаймо, що хрест - це знак, який активно захищає і дає змогу під'єднуватись до гармонії Природи.
Вже так у нас віддавна повелося: хрестом розходились дороги за селом (роздоріжжя, перехрестя, на якому ставили великий хрест з розп'яттям Ісуса Христа), навхрест складали снопи жита у копах (60 снопів) чи півколах (30 снопів)...

У шлюбному вінку, як доля зеленів
таки отой барвіночок хрещатий.
Таки хрестом сорочки для синів
одвіку шила українська мати.
Бо скільки раз при світлі каганця
вона нитки на полотні хрестила,
то скільки раз ріднесеньке дитя
в далекий шлях життя благословила.
Л.Гречух.

А яка кольорова гама вишитих рушників? Вишиття білими та чорними нитками на білому полотні, котре поширене по всій Україні, належить до найдавніших. Біле випромінює силу, енергію. Тому в кімнатах, побілених вапном, людина швидко відпочиває, відновлює сили. Якщо йти в людне місце, то добре одягатись у біле вбрання, оскільки воно активно захищає (можливо, той, хто започаткував весільний одяг для нареченої, знав про це).
Чорний колір, як антипод білому, навпаки - вбирає в себе енергію, інформацію. Наше Поділля - регіон України, який демонструє здавна активне використання чорного в побуті та вишиванні сорочок. Чорний - це також колір землі, багатства, урочистості. Білий і чорний кольори вважаються класичними, вони поширені у святковому вбрані, в дорогих тканинах. Чорний колір ще вважається контактерським.
Виключно червоними нитками вишивали рушники на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині, Слобожанщині, Поліссі. Червоний колір - найбагатший, найкрасивіший, його захисна сила неперевершена.

Німіє світ, зомлівши від краси червоно-чорних українських взорів.
Л.Гречух.

Так, вишивання червоними і чорними нитками на білому, безперечно, в багатьох з нас викликає асоціацію з класичними зразками українського шитва, їхнє поєднання давнє як світ. Це не тільки любов і журба, як сказав поет. Це також поєднання активного і пасивного.
Як компонент використовується у вишиті рушників і жовтий колір. Жовтий з синім -прадавнє сполучення кольорів, що стало для українців символом державності. Давніше тлумачення жовтого - це небесний вогонь - сонце, окрім поверхневої інтерпретації про жито і пшеницю; синє, блакитне - це вода, потойбіччя.
Для Поділля характерне і поліхромне вишивання рушників - візерунки виконані рахунковою технікою: лиштвою зі штапівкою або однією штапівкою, а також кача-лочкою. З Південного Поділля, з сіл Стіна та Клембівка дійшли до нас прадавні узори, найбільш характерні з яких - "берегині" та "дерево життя". Походження їхнє землеробське, праслов'янське. Одним із варіантів "берегині" є дуже стилізоване, геомет-ризоване, декоративне зображення жіночої постаті з піднесеними догори руками. Є й інший варіант - жіноча постать у трикутній спідниці та короні на голові, що тримає на піднятих руках два пишних птахи. Зустрічається жіноча постать з кіньми обабіч, а також вишиті фігури "подоляночок", що тримаються за руки.
Дерево життя, Дерево, Вазон, Квітка - це назви центрального мотиву в українських рушниках, у тому числі і подільських. Дерево символізує собою безсмертя, нескінченність Життя, його розмаїття. Воно відоме здавна, знайдене на кераміці трипільської культури, ніколи не копіює якусь рослину з її квітами, листям чи плодами. Завжди це узагальнений образ, у якому все символічно. Проте є окремі рослини, які можна впізнати. До них належить виноград, дуб, лілея та інші. Виноград здавна був символом християнства (згадаймо ікону "Ісус Христос - виноградар" і слова Христа з Святого Письма: "Я є лоза виноградна").
Дуб і є символом довголіття, міцного здоров'я, чоловічої краси. Найпоширенішими елементами подільської геометричної орнаментики були: "вуж", "в'юни", "баранячі роги", "меандр", "хміль", "кучері", "сосонка"," рожа", "купчаки". Народні назви цих мотивів стверджують, що в орнаменті зображені конкретні рослини, тварини, птахи, побутові предмети. Підсумовуючи свої спостереження, мистецтвознавець К.Широцький підкреслив, що "на найпростішій і на найскладнішій стадії в розвитку орнаменту народ звертається до природи, але не просто копіює навколишню дійсність, а перероблює, спрощує і своїм умовним малюнком створює власний стиль".
Центральним мотивом геометричних композицій у подільських рушниках найчастіше є восьмикутна зірка, ромб, хрещатий хрест, повна сварга - народна назва "баранячі роги". Сварга (свастика) - це хрест у динаміці, в русі, назву отримала від санскритського слова "свастя", що означає "щастя", "вхід у Небеса". Свастика символічно відображає рух Сонця. Колись її широко використовували в геометричних орнаментах вишиття наші предки, але у XX столітті її скомпрометували фашисти, так само як п'ятикутну зірку - пентаграму - більшовики. Але символи не винні в тому, що стали уособленням зла. У подільській вишивці побутує і півсварга, "5" - мотиви (народні назви "вужі", "гесики"), що символізує матеріальне благополуччя, достаток. Пів-сварги, коли їх розташування в ряд, утворюють безкінечний ланцюжок, який так і називається «безконечник», або «мендр»(слово походить із Греції від назви дуже звивистої річки Меандр).
На рушниках Східного та Південного Поділля є також зображення тварин - крилаті коні, чотириногі тварини, які неможливо ідентифікувати. В яких ритуалах вони використовувалися, потрібно ще досліджувати.
На рушниках всієї України найпопулярнішими є птахи - орел, пава, голуби, півень, здебільшого вишиті парами, звернутими в бік Дерева та одне до одного, що символізує кохання, взаємне притягання.
Орнамент - це досить складна система, що компонується з різноманітних елементів, знаків, символів, які взаємодіючи між собою, створюють цілісну енергетичну картину, зрозуміти яку сьогодні глибинно важко.

Найдревніше письмо на землі -
вишиття:
В знаках-символах-мудрість і музика,-
рівна Бетховену.
Прочитати його намагаюсь дарма все
життя.
Та німа таїна вушком голки надійно захована...
С.Зінчук.