Адже орнаменти, символи, знаки, котрі наносилися на рушники, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там присутня. А про планетарну та космічну генезу, про створення Людини та інших форм Життя. ЦІ полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки, як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, котрий безперечно є центральним символом, сповненим надзвичайно глибокого змісту.

Починаючи від народження І до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник, або лише полотно, котре називалось крижмо, приймали малу дитину, що символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як І у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали у саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги у зоряних світах.
Протягом усього життя людину супроводжували рушники. Вони допомагали під час календарно-обрядового річного циклу у різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували ткані та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з Творцем. Адже вся Природа - його творіння, і в кожній живій і "неживій" формі Він перебуває. Рушники були своєрідними медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що наносилися на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, який населений різноманітними духами. Ці духи, що належать до чотирьох стихій - Вогню, Повітря, Землі І Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про це була відома нашим предкам, і вони спілкувалися з духами, приваблюючи світлих, або "добрих" для життя І відлякуючи "злих".
Філософ і математик Платон говорив, що Бог діє по геометричних лініях. І дійсно, орнаменти, що наносилися на рушники, так само, як і на одяг, структурували навколишній простір у бажаний, комфортний для життя людини стан. Тільки у першому випадку структурувався простір помешкання, чи того середовища у природі, де знаходився рушник, а в другому - простір довкола людини або її аура. Ми часто вживаємо поняття "атмосфера дому". Вона може бути тепла, приязна, а може бути холодна, чужа. От власне рушники і робили цю атмосферу теплою, насиченою невидимими, але такими необхідними флюїдами.
Рушники використовувалися, враховуючи їх велику силу, магію, чи, виражаючись сучасною мовою, дію, у різноманітних життєвих ситуаціях. Старі рушники ХХ/ІІ-ХУІІІ століть, котрі знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те,
що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший - виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто в першу чергу треба було нанести певну символіку, орнамент, дотримуючись при цьому також відповідних умов. Яких саме, скажемо про це нижче.
Уже в XIX сторіччі, коли починається руйнація світогляду та світосприйняття, коли цивілізація почала наступати з усіма "благами", спрощуючи не в кращий-бік життя людини, це позначилось і на вигляді рушників. Вони ставали дедалі пишнішими, вишиття заповнювало весь простір полотна, аж поки взагалі не сталася підміна старих сюжетів новітніми, чужими - натуралістичними зображеннями квітів, барокових форм, вишитих хрестиком, котрі науковці у багатьох країнах одностайно визначають, як "брокарівські".
Але повернімося до "золотого віку" українських рушників. З того, що вдалося зафіксувати етнологам протягом 2-ї половини XIX та всього XX століття, вимальовується панорама широкого застосування рушників окрім вище перерахованих обрядів. Відомі "обиденні" рушники, котрі ткалися, вишивалися за одну ніч - від заходу до сходу Сонця. Такі рушники виготовлялися жінками з приводу багатьох проблем, які виникали в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось з родичів, якого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували в цей час на війні. Виготовляли рушники під час епідемій різних хвороб, як серед людей, так і серед домашніх тварин. Як правило, такий рушник виготовлявся в одній хаті, куди збирались жінки у непарній кількості. За всю ніч між ними не промовлялося жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку думками кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, робили такий рушник унікальним по силі свого впливу.
Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті рушники виконували роль тих же святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а разом почали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.
Якнайкраще, найширше використовувався рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на 3 вени город щині (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Дійсно, весілля - це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина наперед вишивала для цього посаг, в тому числі і рушники, маючи вдосталь часу. Тому саме весільні рушники, що представлені по музейних збірках, найбільше і найбагатше вишиті. На жаль в минулому етнологи мало звертали увагу на семантику рушників у певному ритуалі під час весілля. Знову ж таки через той факт, що рушникові якби відводилась роль прикраси.
Найбагатшу культуру вишиваних рушників ми бачимо на Середній Наддніпрянщині - регіоні, який з різних точок зору справедливо називають серцем України.
Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. В першу чергу - це прядіння ниток та ткання полотна для рушників. Рушник був святою річчю, і до нього ставились надзвичайно з високою повагою. Про це свідчить той факт, що для вишивання бралось найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купувались дуже дорогі червоні нитки. Ми бачимо на старих полтавських, київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вишитті сорочок, наприклад, вживали червоні нитки набагато менше.
Саме полотно, навіть без вишиття, за висловом відомого сучасного дослідника народної культури Сергія Верговського, має декілька рівнів святості. Перший рівень святості - це прядіння ниток з конопель чи льону, скручування їх. Ниточка по всій своїй довжині має контакт з енергетикою людини, насичуючись нею від трьох основних енергетичних меридіанів пальців, якими зрештою християни наносять хресне знамення. Скручена за допомогою спіралі, звита у клубок-сферу, нитка сама по собі є самодостатньою І знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів усього світу. Згадайте лишень богинь-пряль, котрі тримають нитку життя кожного із смертних.
Після того як достатньо напрядено ниток, до роботи приступає ткач. Ця професія здавен асоціюється з іпостассю Творця, котрий тче канву Життя. При цьому полотно дійсно уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, перебігаючи поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво, то вправо, створює дорогу- Сама прямокутна форма полотна, що відрізається від сувою для рушника, становить другий рівень святості. Прямокутник, так само як і квадрат, ромб, коло - належить до сакральних геометричних фігур.
Третій рівень святості складає хрещате переплетіння ниток у полотні. Саме через цю особливість, полотно так шанувалось і використовувалось як крижмо та саван. Водночас, окрім хрестиків, полотно складається з безлічі квадратиків, віконечок, які також, як ми тільки що зауважили, належать до священних знаків світу.
Четвертий рівень святості складає форма сувою, в який скручується готове полотно, рушник. Це спіраль - одна з найпоширеніших форм існування Живої Матерії. Рушник-сувій постає моделлю Світу.
До п'ятого рівня святості можна віднести білий колір полотна. Процес вибілювання полотна, який проходить на відкритому просторі в природі, являв собою магічний процес. Білили на Сонці і на Місяці, на ранковій росі, поливали Водою, висушували на Вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у вибілюванні, допомагаючи Людині. Білий колір - це колір Світу, колір Бога-Отця, священний колір наших предків - аріїв, котрі завжди обожнювали і поклонялись Сонцю, Вогню, добре білили свої хати ззовні і всередині, і любили одягатись у біле вбрання.
Звичайно, пройшовши такі етапи створення, полотно набувало унікальних властивостей, і могло слугувати рушником навіть без нанесеного на нього вишиття. Про це красномовно говорить той факт, що на теренах Західної України під час весільного обряду батьки проводять молодих по чистому вибіленому полотну, яке символізує чисте, нічим не заплямоване майбутнє спільне життя подружжя. Також чисто біле полотно має ту перевагу перед вишитим чи тканим рушником, що воно не несе ніякої програми на майбутнє, яке повністю ввіряється в руки Бога.
Для вишивання рушника ретельно готували І вишивальні нитки та голки. ЦІ речі, як вдалося зафіксувати в етнографічних експедиціях науковцям, мають неабияке значення. Про широке застосування голок відомо також з різних джерел, не тільки етнологічних. Так як і всі металеві предмети, голки здатні притягувати та проводити енергії навколишнього простору. Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії, і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, які в сотні разів перевищують кількість енергій, що проходить через сталевий дріт аналогічного розміру та якості. Ці біоенергетичні потоки спрямовуються до вістря голки. Голка таким чином дуже намагнічується. До яких би предметів не торкалась голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості голки відомі людству з давніх часів і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур. Тепер
можете собі уявити енергетичну картину вишитого виробу, коли голка торкалась тканини тисячі разів. Все, про що думала людина в цей час, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання - все це залишалось голкою в узорі вишиття навічно. Тому, незважаючи на орнамент, який можуть виконати одночасно кілька людей, вишиття має різний характер, який вловлюється більшістю на підсвідомому рівні - езотеричному, духовному. Це те, що не можна описати словами.
Голки, які вживались у вишиванні, надзвичайно цінувались, зберігались, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились. Особливо це мало місце в той час, коли вишивалась річ. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток вживається в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок, або самому використовувати їх з іншою метою. Існує навіть повір'я, що голки варто купувати в понеділок, щоб вони допомагали щасливому вишиванню. Напевно в цьому с свій сенс, але тільки для жінок. Понеділок - день Місяця, а це планета жіноча. Планета, що впливає на інтуїцію, емоції, сердечні ритми, що дуже важливо для творчості. Для чоловіків, але напевно й для всіх, підійшов би четвер - день Перуна, Юпітера, Верховного Бога. Він може називатись у різних народів по-різному, проте є іпостассю Творця, Отця. На четвер якраз припадає пік працездатності людини у тижні.
Нитки для вишивання, як ми сказали вище, також ретельно добиралися. Серед старих жінок у селах Південного Поділля на Одещині збереглась така інформація (польові матеріали Т.Приходченко). Найкращі нитки для вишивання - шовкові. Тому що ниточка складається з павутинок кокона шовкопряда, які є завдовжки 2 км. Це означає, що волокна, котрі складають нитку, цілі по всій довжині. Наступними за цінністю є нитки вовняні. Вони, як І шовк, тваринного походження, мають білкову природу. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні, що складаються з луб'яних волокон. "А найгірші нитки з вати (бавовняні), бо це - пух". З сучасних наукових позицій це пояснюється таким чином. Тваринні волокна, які складаються з білка кератину, на відміну від рослинних, мають значний резерв "пам'яті" - накопичення електромагнітних коливальних імпульсів, тобто інформації. Згадайте, як тріщить електричними іскрами плетений з вовни светр, коли ви його скидаєте з себе. Зрозуміло, що чим довші волокна, тим краща провідність.
Шовкові вишивальні нитки, як і тканини, дуже цінувалися, оскільки були привізними. Вживалися виключно для виконання найдорожчих речей. Вовняні нитки для вишивання найбільше використовувалися на Правобережній Україні -Поділлі, Буковині, Бессарабії, Карпатському районі. Це територія Карпато-Балканської культури, яка асимілювала в себе все найкраще, що було в землеробських культурах, в тому числі і Трипільській цивілізації. Традиція вишивати вовною рушники, сорочки зберігалась до середини XX сторіччя. Однак, простіше вживання бавовняних, крамних ниток - "пуху" все-таки витіснило у вишиванні та тканні вовняні нитки.

ПІДГОТОВКА ДО ВИШИВАННЯ РУШНИКІВ, ЙОГО ПОЧАТОК, ЕТАПИ ТА ЗАКІНЧЕННЯ

Коли вишивалися рушники з рослинним узором, то брали шмат цілого полотна, ні в якому разі не зшитого (що означає перерубану дорогу, а кому вона треба?..), і накладали на старе вишиття. Олов'яною ложкою, вуглинкою, або іншим способом перетирали, переносили узор на новий рушник. Полотна на рушники по довжині брали стільки, щоб було кратне людському зростові. Дійсно, подільські рушники найчастіше короткі - 150-180 см, київські, черкаські, деякі полтавські - 300-350 см, окремі рушники сягають довжини 450-550 см.
Тепер, коли у нас є готовими полотно, нитки, голки, настає час підготуватися самим до вишивання. З описів та свідчень старших людей це виглядало так.
Ніколи не приступали до вишивання зопалу. Спочатку про це роздумували, заспокоювались, молились. Рушники весільні, та напевно і багато інших, починали вишивати в четвер - Перунів день, щоб мати найвище покровительство. Починали вишивати вранці, коли Сонце підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали вишивати коло вікна, то так, щоб сісти до світла передом, або боком, але не задом. Далі, взявши голку з засиленою вишивальною ниткою, читали молитву та побажання, залежно від того, який рушник вишивали. ЦІ молитви, побажання спрацьовували, як програма, що накладалась, та вшивалась у рушник. Завжди, після перерви, перед продовженням роботи їх повторювали. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали як-небудь полотно, а акуратно його складали. Якщо залишати зім'ятим, то і доля так поведеться, що не буде . порядку. Коли закінчувалась нитка у голці, то ніколи не втикали голку саму у полотно. Треба було засилити нову нитку, і лише тоді вколоти її у полотно. Роботу ніколи не клали на ті місця, де сплять і сидять. Навіть краще було покласти на землю, якщо не було в той момент куди. Складену акуратно роботу загортали у тканину, не залишали відкритою.
У багатьох місцевостях жінки вишивали у цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, на противагу існуючому у літературі описі вечорниць, де збирались дівчата вишивати. Можливо таке спільне вишивання й було, проте не рушників. Рушник - річ глибоко сакральна і через те інтимна.
Кожен кінець рушника починав вишиватись знизу угору, за таким же принципом, як виготовлялись ткані рушники. Ніколи не перестрибували з одного кінця до іншого, щоб вишивати окремі елементи.
Чим старіші рушники ми бачимо по музейних збірках, тим більше переконуємось, що в першу чергу вишиття наносилось не заради краси, а завдяки сакральному наповненню, ритуальному призначенню. Такі старі рушники часто мають асиметрію у виконанні кінців. Вона не кидається у вічі на перший погляд, але при детальнішому розгляді розбіжності часом просто вражають. Це говорить про те, що кінці рушника люди свідомо позначали.
Необхідно відзначити, що вишиваючи рушники, традиція передбачала виконання таких моментів:
- По-перше, працюючи, ніколи не випорювали "помилки". Ті "помилки", що ставалися на полотні при їх "виправлянні" вносили деструкцію в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній день, так І не варто переробляти роботу, а треба йти далі. Рушники, котрі вишивались з піснею і молитвою, з асиметрією і різними мітками, вражають нас своєю "живістю", а ті, які технічно бездоганно виконані - нецікаві, холодні, безсердечні (вишиті тільки розумом).
По-друге, рушники у минулому виготовлялись так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі для людей, а невидимий - думки та бажання. Останні для людей невидимі, і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися людям гарними. Проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути у цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.

Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон - все це наукові та народні назви центрального символу в українському вишитті, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос з усіма його проявами. Сягаючи своїм коренем неосяжних глибин витоків, воно розвивається в могутній
прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченість Життя, його розмаїття. Воно стоїть понад часом (об'єднуючи минуле, сучасне І майбутнє) та простором (будучи центром Світу, включаючи всі плани Буття). Умовно Древо можна поділити на три частини -коріння, стовбур і крону, які співвідносяться з трьома світами: долинним (підземним), земним та горішнім (небо). В той же час на цьому образі відображено дуальність, полярність Світу - поєднання Духа і Матерії. Матерія являє собою коріння, стовбур, гілки (статична форма), як скелет дерева взимку. А Дух - це молоді гілки з листям, квіти, плоди, бруньки (динамічна субстанція), - дерево весною та влітку.
Іконографічно Дерево Життя зображується квітучим. Квіти символізують людські життя сьогодення, бруньки - зародки майбутніх поколінь, а плоди -людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації. Дуже часто обабіч Древа зображується багато дрібних елементів різного розміру та форми. Вони демонструють собою загальну життєву силу - ефір, який наповнює собою простір. Древо завжди має яскраво виражену центральну верхню квітку. Вона символізує собою Вогонь Життя, який палає постійно, не згасає, повний енергії. Цей Вогонь оберігається двома світлосяйними духами - ангелами (у християнській традиції), або пташками (в народній інтерпретації). Такими ангелами-хранителями виступають також і предки, котрі відійшли з цього Світу, але їхні душі пильно стежать, аби ніщо не зашкодило Родовому Древу.
Найчастіше Дерево вишивається проростаючим із "вазона", горщика. Це символічне зображення Дерева Роду, що виросло з гілочки, відламаної від Світового Дерева Життя. Горщик семантично означає першопредка, культуру. Ще в далекі дохристиянські часи Дерево було символом Рода - прабатька всіх богів. Рода часто подають у супроводі Рожаниць - богинь, котрі відповідають за будь-яке народження. Отак стародавня назва бога і його символ перейшли на означення багатьох поколінь, що походять від одного предка.
Вище говорилось про семантику чисел. У зображенні Дерева вона має велике значення. Як правило, Древо має непарну кількість гілок, завдяки двобічній симетрії та єдиній центральній квітці. Але є винятки, коли вишиваються Дерева з парою квіток угорі. Найпростішим є зображення Дерева з трьох гілок. Воно вщоме здавна, знайдене на кераміці трипільської культури. Значення його, як і Трійці (Три Суті, але не тризуб), - троїстість Світу в процесах творення (Брама), руйнування (Шива), над якими панує Всевишній (Вішну), або Абсолют.
Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти, чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і у наших предків, так і в кельтів, друїдів. Проте, окремі рослини все ж таки впізнаються, І навіть спеціально так вишиваються, що кожному зрозуміло. До таких рослин, що дуже часто супроводжують рушникові композиції, належать виноград, дуб, лілея та інші. До слова сказати, вони також є улюбленими в орнаментах сорочок.

СУЧАСНЕ ЗАСТОСУВАННЯ РУШНИКІВ.


Пройшли ті часи, коли люди жили, дбаючи про гармонію у стосунках з Природою та з самими собою. Чим більшими темпами почала розвиватись цивілізація у технократичний бік, тим швидше наставав занепад духовних засад життя людей. Рушники, які тисячоліттями слугували моделлю людського світосприйняття, світогляду, Світоладу, стали просто прикрасою наших домівок, та
й то далеко не всіх. Не в один день те все сталося. Хай пробачать мені співвітчизники-християни, але знищення рушникової спадщини почалося з введенням християнства на наших теренах. Про це мовилося вище. З індустріальним розвитком у ХІХ-ХХ сторіччях, коли стався значний відхід селян від землі до міст, сталося й відчуження людей від землі. А рушники, та й взагалі вишивки прив'язані до річного обрядового кола, до Землі-годувальниці, до різних свят та обрядів землеробського культу. Нащадки хліборобів, котрі зараз живуть у бетонних домівках на міському асфальті не орють, не сіють, не збирають збіжжя. Вони не мають потреби у абсолютній більшості тих ритуалів, якими переймалися їхні предки. Тому й відпала потреба в тому багатстві, яке дісталося нам у спадок з бабусиних скринь. А жаль. При більшій кількості грошей, ми всеодно стали біднішими за наших предків. Біднішими ми стали духовно.
На сьогодні немає тої кількості ритуалів, в яких застосовувались рушники. А в обрядах родин, весілля, похоронів, де ще вони запишись, їх роль також неусвідомлена більшістю людей. Тому трапляються помилки у використанні рушників. Часом це обертається певними проблемами у житті. Наведу кілька прикладів, не згадуючи імен.
Одна з чудових майстринь вирішила хрестиком вишити весільного рушника для свого сина. Хлопець та його обраниця до весілля жили кожен окремо як усі. Але одружившись, мали величезні клопоти та біди, які наче з мішка посипались на них. Десь через два роки, коли життя стало нестерпним, син інтуїтивно відчув, що негаразди можуть бути від вишитого рушника. Знайшовши його у шафі, приніс до матері і сказав, щоб вона кудись його поділа. Мати, звичайно, також весь час гризлась тим питанням, чому так доля різко відвернулась від її дітей. Та відомо, що коли в нас постають питання, то Всевишній завжди на них дає відповідь. Часом вона приходить з несподіваних місць, з різних інформаційних джерел, а часом підказки йдуть зсередини, інтуїтивно. Тому треба зажди вміти слухати себе, бо Бог, який навколо нас у всіх речах, існує також і всередині нас. Відповідь, яка прийшла до жінки, прояснила ситуацію. Допустилась вона двох грубих помилок у вишиванні. Не було потрібної довжини шматка полотна, і вона гарно змережила посередині два кавалки. Таким чином "дорога" виявилася перерубаною. А друга помилка стосувалась композиції вишиття. Жінка взяла за основу суцільний візерунок з троянд по низу, а вище - розкидані окремо букетики. Проте їй здалось, що цього замало, і над букетиками вона повторила ще раз суцільну смугу. Згадаємо весільні рушники, на котрі стають молоді. Структура нанесеного малюнку передбачає внизу суцільну смугу - підземний світ (потойбіччя), вище -світ земний і над ним - світ небесний (розкидані мотиви квіток, гілок, зірок), котрий переходить у чисте біле полотно середини. Над Древом ніхто ніколи не вишивав смуги, бо цим перекривається сходження Божої благодаті на молоду сім'ю.
Рушники для весілля часто купують на базарі. Звертають увагу на багатство, декоративність вишиття, чи ткання, не замислюючись при цьому над його значенням. Про те, що це вишито акриловими нитками, ніхто й до гадки не бере собі. Беруть рушники на прокат, адже шлюб у церкві, чи у палаці одружень сприймається як театральне дійство. Для чого витрачати гроші на рушник, він потрібен на один момент, щоб на ньому красиво постояти... Інші "любителі та знавці минувшини", котрі поважають старожитності, хочуть знайти старого, гарно оздобленого рушника, щоб вразити всіх присутніх на святі.
Довелося якось поспілкуватись на ярмарку-вернісажі з майстринею з Полтави. Вона вишила весільного рушничка розміром вузького І довжиною не більше 1,5 метра. На моє питання, чи це рушник для того, щоб руки перев'язати, вона відповіла, що ні. Це рушник, на якому молоді повинні стояти, Тоді чому такий малий? А для чого великий? - відповіла вона. Коли молоді стоять у церкві, то
завжди якась баба так і хоче нишком підсунутись та стати непомітно на край рушника під час ритуалу, щоб взяти собі щось із благословення. Тоді спадає на думку - а для чого ж називається шлюб таїнством? Колись не те що стати, а побачити того рушника не можна було нікому, бо благословляли молодят лише батьки. Для чого ж тоді дійсно робити театральне видовище з таїнства? Чи не тому так багато розлучень та не складається життя у молодих пар?
Є ще інша крайність у використанні весільних рушників. У одній родині мені похвалились тим, що на одному рушникові в них уже третє весілля відбулося. Що ж, може й долю вирішили поділити між трьома родинами. Чи хтось би хотів собі такого?
Не менше невігластво існує також і в обряді родин. Традиція готувати для новонародженого крижмо залишилася. Але що замість білого полотна пропонують... Тут і махрові рушники для ванної кімнати, і кольорові тканини, щоб мати новонародженого собі використала для пошиття сукні і багато чого іншого. А де ж тоді візьмуться сакральні властивості полотна з хрещатим переплетінням ниток? Світ наш змінився зовні, але невидимі космічні закони Життя ніхто не відміняв. То як же ми з вами живемо зараз, на кого ми схожі?
На часі зараз стоїть збереження та відтворення рушникових композицій, вивчення їх семантичного наповнення та ритуального призначення. Треба віддати належне, інтерес до рушникової культури у наших людей не згасає. До цієї теми звертаються науковці, котрі досліджують рушник, присвячуючи йому дисертації, статті та монографії. Кожен музей України, у фондах якого зберігаються речі з народного побуту, може похвалитися колекціями рушників. Не є винятком і Український центр народної культури "Музей Івана Гончара". Фундатор нашого музею Іван Макарович Гончар у своїй великій збиральницькій діяльності особливу роль відводив рушникам. За життя ним було зібрано біля 1000 рушників. Більшість з них є унікальними, бо двох однакових вишивок не буває. Це мені й хотілося відзначити, помістивши в перелік ілюстрацій до статті в основному матеріали фондової збірки нашого музею. У "Енциклопедії українського вишиття", котру ми готуємо до видання, значний обсяг також хочемо присвятити рушникам. Ціла когорта майстрів народного мистецтва з великим задоволенням відтворює рушники думками, почуттями, руками, переживаючи великі містерії, які записані в їх узорах.
Варто все-таки відзначити, що у всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу. Адже без минулого, без коренів немає майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини. Українцям є з чим постати перед Іншими націями. Не зважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубив, а доніс до сьогоднішнього дня багатющі скарби духовної та матеріальної культури, які становитимуть інтерес не лише для самих українців, а й для інших народів. Серед тих скарбів на видному місці знаходиться український рушник, який і є тим містком між минулим та майбутнім. Шануймо його! Він наша пам'ять!

Юрій Мельничук - ст.науковий співробітник відділу фондів українського центру народної культури "Музей Івана Гончара" , м. Київ, майстер народного мистецтва з вишивки