У нашій колекції значне місце посідають вишиті жіночі та чоловічі
сорочки. Вони здебільшого належать до середини XX ст., але трапляються
й значно старіші. Колекція сорочок сформована з екземплярів, що
походять з Придністров'я та Побужжя, останній регіон представляють села
Війтівка Бершадського району та Шарапанівка Крижопільського району. Загалом
вишиту народну сорочку можна характеризувати за такими ознаками: 1) тип
крою; 2) техніка вишивки, її кольорова гама; 3) спосіб розміщення
вишивки. Поєднання цих ознак утворює своєрідний стиль вишивок сорочки
певного села чи регіону. За типом крою в тій місцевості, звідки родом наші сорочки, переважає крій «без уставки» [150] та «гестка» [153].
Сорочки типу «гестка» (такий тип крою, ймовірно, сформувався під
впливом Центрально-Східної Європи) поширені вузькою смугою вздовж
Дністра. Вона практично збігається з ареалом вишитого подільського
рушника. Решту території Придністров'я та Побужжя, що охоплює наша
колекція, займають сорочки крою «без уставки». За технікою вишивки
можна помітити такі закономірності. Сорочки крою «гестка» вишивались,
як правило, у техніці «лиштва», щедро доповненій «виколюванням» та
«зерновим виводом». Колір ниток вишивки переважно білий, трапляються
доповнення жовтого або бежевого. Сорочки крою «без уставки» вишивали
значною мірою технікою «низь», переважно чорними або червоними нитками
чи їх поєднанням. Таке кольорове рішення здається найбільш давнім. У
пізніші часи як доповнення почали застосовувати інші кольори. Слід
відзначити і наявність певного числа винятків з такої загальної
тенденції. У нашій колекції є дві сорочки крою «гестка» з с. Клембівка,
вишиті бузковою та зеленою низзю. З іншого боку сорочки «без уставки»,
вишиті лиштвою, вирізуванням, мережкою «шабак», часто трапляються в
регіоні, де панує низь. Вони, зокрема, наявні і в с. Шарапанівка, де
такий тип вишивки має назву «з бинди» [151], [152]. Сорочки
«гестка» та «без уставки» різняться і характером розміщення вишивки; у
перших вишивка розміщена по периметру «гестки», на комірі і манжетах,
останні часто оздоблені пишними зборками і голковим мереживом. Вишивка
біла або кремова, зрідка можливі вкраплення іншого кольору. Часто
трапляється доповнення яскравим бісером, що надає цим сорочкам на диво
аристократичного вигляду. Полотно сорочок було досить рівне внаслідок
використання під час ткання фабричних бавовняних ниток («бомбак»), тому
вишивка доволі дрібна, «різьблена». Сорочка «без уставки» за стилем
є зовсім іншою. Вона об'ємна, довша, шилася, як правило, з грубшого,
домотканого конопля ного полотна. її вишивка теж багата й вишукана, але
якщо білі, оздоблені бісером та мереживом, сорочки Придністров'я
наводять на думку про тендітних панянок, то сорочки Побужжя, зокрема
Шарапанівки, творять в уяві образи жінок — нащадків Трипілля. Розглянемо
вищезгадані види сорочок докладніше. Сорочка типу «без уставки» є для
Східного Поділля найпоширенішою і найхарактернішою, її тип, імовірно,
найдавніший, оскільки цей крій досить простий. Однак орнаментальна
структура такої сорочки доволі складна. Вона включає вишивку плеча,
коміра, «погрудок», манжет, поділок. Часто тканина зшита з допомогою
змережаних швів нитками контрастних кольорів і по цих з'єднаннях також
іде орнамент. Фактично орнамент розміщений навколо всіх швів сорочки і
по всіх краях, що безперечно свідчить про його оберегову функцію. Таке
розміщення орнаменту також підтверджує архаїчність цього типу сорочки. Основне
естетичне навантаження в такій сорочці несе полик - вишивка по плечу.
Полик подільської сорочки - досить складне утворення. У його структурі
можна вичленити кілька елементів. Основна орнаментальна смуга є
найширшою і відокремлена від інших суцільно зашитою лінією. Орнамент
цієї смуги - наче головна тема для всієї «симфонії» полика. Він
представлений в найбільш цілісному вигляді. В інших смугах може бути
вишита лише половина цього орнаменту чи його фрагменти. Зверху основна
смуга «коронована» зубцями різної модифікації. Нижня орнаментальна
смуга представлена або сукупністю «медальйонів», або смугою вишивки, що
також розробляє тему основного орнаменту. Це — так звана морщинка; вона
вишита, як правило, швами «кафасор» або «поверхниця». Орнамент основної
теми тут збільшено в розмірі, він наче розмитий. Фрагментарність,
«розмитість» нижньої орнаментальної смуги і «коронований» характер
верхньої підкреслюють домінування головного орнаменту, збільшують його
енергетичний вплив. У XX ст. полик виконував головним чином
естетичну функцію, але символіка його орнаменту свідчить, що колись ця
функція була не єдиною і, можливо, навіть не основною. Обов'язковим
елементом сорочки цього ареалу є вишиті поділки, вони також виконували
естетичну та оберегову функцію. Край жіночої сорочки був нижчий за край
спідниці чи обгортки, і ця біла смуга полотна з орнаментом вишивки
мовби відокремлювала жінку від землі, проводила між ними лінію зв'язку
та окремості. Орнамент подолу був архаїчний, навіть коли сорочка була
вишита не низзю, а пізнішим квітковим хрестиковим узором. Те ж
стосувалося і орнаментів біля рук та шиї. Як уже зазначалося вище, у
сорочках «без уставки» часто орнаментувалися з'єднувальні шви станка та
рукавів. Це було зумовлено тим, що в давні часи розтин цілого вважався
«слабким місцем» речі, через яке могли до тіла людини проникнути різні
«вроки». Звідси й прагнення «заговорити», «зачарувати», «освятити»
місце з'єднання, оберігаючи тим самим людину від зла. Ця мета вважалася
досягнутою застосуванням червоного кольору в з'єднувальних швах або
символічних знаків, вишитих безпосередньо на шві чи біля нього. Окрасою
колекції є збірка сорочок з Шарапанівки - малої Батьківщини Є. М.
Причепія; ця збірка налічує до 40 екземплярів. Вона може слугувати
зразком багатства орнаментів окремо взятого подільського села початку і
середини XX ст. Сорочки «без уставки» цього села здебільшого являють
собою зразок найархаїчніших - і за орнаментами, і за технікою
виконання. Класична червона і чорна низь, червоне змережування швів чи
їх обшиття одним з найстаріших орнаментальних мотивів - поєднанням «S»
та «X», орнаменти, що містять різного роду сварги [163], [151], [159], [160],
ведуть нас у давні й таємничі часи, коли людина говорила з навколишнім
світом мовою замовлянь і знаків. Тепер це орнаменти, значення символів
яких забуті й затерті з плином часу. На сорочках з Шарапанівки, що
вишиті не низинною технікою, трапляються спіралі, що ніби зійшли зі
стародавньої кераміки [155],
безконечники, солярні знаки тощо. А самі сорочки, довгі, важкі, з
могутнього конопляного полотна, яскраві й вишукані одночасно, здаються
не просто одягом, а другою сутністю жінки — творінням її рук, окрасою і
захистом. Сорочки з с. Війтівка Бершадського району [162], [156], [157]
близькі до шарапанівських низинних сорочок за багатьма ознаками. Але
тут уже почали вишивати низинні візерунки на фабричному тонкому
полотні, тому дещо змінився масштаб орнаментів на плечах і поділках -
вони стали дрібнішими, не так легко читаються. Однак набуло розвитку
явище, що компенсувало дрібність та певною мірою «затертість» низинних
узорів. Це — вишивання комірів сорочок. Вишиті по зборках, широкі,
барвисті, наче низані коштовним камінням, на них неймовірною красою
сяють старовинні знаки червоного, жовтого, зеленого та синього
забарвлення. При такому полотні було можливим зробити багате рясування
і розшити його так, що комір став елементом естетичного впливу на
одному рівні з вишивкою рукавів. Красивіших рясованих комірів, ніж у с.
Війтівка, ми на Поділлі не бачили ніде. Чарують вишуканістю і
сорочки з с. Стіна Томашпільського району. За кроєм тут трапляються
обидва типи - «без уставки» і «гестка», а от за кольоровим рішенням є
два види сорочок. Самі жителі села називають їх «чорною» [168] і «жовтою» [165].
Чорні сорочки вишиті переважно вовною, що робить вишивку об'ємною, із
враженням глибини чорного кольору. Рукав зашитий майже весь - могутній
полик і численні смуги, що в'ються від нього до манжета. У характері
вишивки відчувається спорідненість з Буковиною. Техніки - низь,
хрестик, півхрестик, штапівка. У жовтих сорочках техніки вишивки інші.
Це лиштва, виколювання, зерновий вивід. Враження від цих сорочок
світлі, сонячні. Полотна тонкі, домоткані, але з бомбаку. За побудовою
орнаменту жовті сорочки близькі до придністровських, вишитих біллю. Сорочки,
вишиті біллю, поширені в Піщанському районі, спорадично трапляються на
Крижопіллі. У нашій колекції є зразки таких сорочок з сіл Болган,
Дмитрашківка, Студена, а також із с. Загнітків Колимського району
Одещини. Як правило, це сорочки крою «гестка». Орнамент цих сорочок,
шитих білими нитками з малим додаванням інших кольорів та бісеру,
порівняно одноманітний. Це варіації ромба з восьмипелюстковою квіткою
чи деревом усередині. Однак цікавим акцентом таких сорочок є вишитий
спереду під шиєю медальйон - зазвичай дерево в різному кольоровому
вирішенні. Він є наче логічним центром усієї вишивки сорочки і,
можливо, також виконував оберегові функції. У світлі вишивки сорочок
цього регіону вишивальниці вводили і металізовані нитки - золотисті та
сріблясті. Мерехтіння металу в світлих, наче різьблених, орнаментах
мало напрочуд гарний вигляд. Високою майстерністю відзначені вишивки на чоловічих сорочках цього регіону. їх крій — це так звана косоворотка [164], [166].
Вишита маніжка часто є витвором мистецтва не лише за точністю та
чистотою виконання, але й за кольорами й добором орнаментів, що
повторюють кольори й орнаменти жіночих сорочок цього регіону.
Трапляються навіть прямі пари сорочок, що вишивалися до весілля молодій
і молодому. Введення бісеру чи металізованих ниток так само притаманне
вишивці і чоловічих сорочок, і жіночих. Комір та манжети іноді
прикрашали дрібними ґудзиками контрастних кольорів, при цьому нашивали
їх значно більше, ніж потребувала застібка [167]. Треба
відзначити, що під час наших експедицій чоловічі сорочки траплялися
доволі рідко, особливо на Побужжі. Однак і з наявних зразків можна
відчути, що в їх створення вишивальниці вкладали не тільки своє вміння
й працю, а й безмежну любов та відчуття краси й сили життя, властиве
всім людям дивовижного подільського краю. Наш народ сформував
глибоку і самобутню культуру творення краси з допомогою полотна, голки
й нитки. Сьогодні, в часи національного відродження, ми в змозі належно
оцінити цей скарб і надати йому відповідне місце у формуванні нашої
національної ідентичності.
"Вишивка східного Поділля" Євген Причепій Тетяна Причепій
