Вишивка козацької старшини XVII - XVIII століть. Вступ. Віра Зайченко.
За матеріалами колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.
ВИШИВКА
козацької старшини- це унікальне явище в історії українського мистецтва. Майже півтора століття вона займала високі мистецькі позиції, спонукаючи виконавців до розвитку орнаментики та технічних прийомів виконання. Значна виборна старшина по закінченні Визвольної війни 1648-1654 років почала нагромаджувати у своїх руках величезні багатства. Торгівельні та політичні зв'язки Гетьманщини із Західною Європою та країнами Сходу сприяли народженню нової культури, яка почала проникати і в козацько-старшинські хороми та кам'яниці. Вони наповнювалися гарними різьбленими меблями, килимами, дорогими дзеркалами, коштовними тканинами, які прикрашалися новими, до того небаченими, орнаментами. Картину тогочасного побуту козацької
старшини, стосунків між людьми розкривають такі документи, як вінові розписи та реєстри майна. У них перераховується безліч предметів побуту, серед яких і вишиті тканини. Найяскравіші свідчення дає "Книга пожиткам бывшего черниговского полковника Павла Полуботка"1. У ній перелічено шиті золотом, сріблом, шовком, червоною заполоччю ("бумагою красною"): "верхи, что пришиваются к кибалкам" - 39, "подушечные застенки" (накидки - В.З.) - 16, рушники - 56 та ще 18 труб, у яких була невідома нам кількість рушників, сорочки жіночі - 123, сорочки чоловічі - 34, "платки" - 24, скатерки - 65 та ще 25 труб, простирадла — 13, наволоки - 59, пологи до ліжок - 2. Така велика кількість вишитих речей та наявність у переліку матеріалів для вишивання шовкових ниток, золота "цевашного", срібла "цевашного" вказують на наявність у маєтках цієї заможної родини вишивальних майстерень. Безумовно, такі майстерні мали й інші старшинські родини. Виконавцями вишивки були як представниці знаті, так і посполиті жінки та дівчата, що працювали в панських "світлицях". Проте, немає сумніву, що козацька верхівка користувалася й привозними готовими, тобто, вже вишитими речами, які ставали зразками для розробки місцевих узорів, а також для освоєння деяких технік виконання. Адже в XVII—XVIII ст. рослинна орнаментика, яку ми бачимо на місцевих зразках, була поширена як на Заході, так і на Сході. Свідченням цього є схожість українських орнаментів з вишивками Греції, Угорщини, Австрії, Німеччині, Польщі2.  1. Окрайка. Середина XVIII ст. Художня гладь, однобічна гладь, стебловий шов, ретязь, гаптування у прикріп.
Значними осередками вишивки та гаптування були монастирські майстерні, в якихвиготовлялися не тільки літургійні речі, але, вірогідно, виконувалися і світські замовлення. Такі майстерні були в Чернігівському П'ятницькому, Макошинському Покровському, Глухівському Преображенському, Гамаліївському Харлампіївському, Шуморівському Покровському, Кам'янському Успенському, Ладинському Покровському, Ніжинському Введенському, Козелецькому Богословському монастирях3. Твори цих майстерень дають уявлення про техніки гаптування та, інколи, вишивання шовками.Наявність схожих між собою орнаментів у збірці вишивки козацької старшини Чернігівського історичного музею ім.В.В.Тарновського (далі - ЧІМ) свідчить про те, що вони часто мали спільний зразок. Він міг бути запропонованим вишивальницям монастирських майстерень і з деякими змінами виконуватися декілька разів, а міг перезніматися й майстринями-селянками із зразків, які брали одна в одної панії та панянки.  2. Скатерка (фрагмент) гетьмана Івана Скоропадського. 1715 - 1722 р.р. Хрестик, ретязь.
Яскравою ознакою вишивки є майже виключно рослинний характер орнаментів. На початку XVIII століття вони укладалися з площинно вирішених мотивів граната, винограду, довгого зубчастого листя, круглої квітки, утвореної з прямого та косого хреста, які пересікаються і площини між їх кінцями зашиті. Ближче до середини століття орнаменти почали здрібнюватися, набувати динаміки, поліхромії, урізноманітнюватися новими мотивами, букетами. Ця вишивка потребувала вільної техніки виконання і вона набувала широкого розвитку. Хоч реєстрів майна козацької старшини збереглося багато, та, на жаль, в них немає жодної згадки про техніку виконання вишивки. Вона характеризується загальними визначеннями - "вишиваний, зашиваний, шитий, гаптований". Тільки такі характеристики як "белошитое", або "шитое с бьллю" дають уявлення про техніки. Бо відомо, що вишивка біллю, тобто, білими лляними чи бавовняними суканими нитками (заполоччю) виконувалася лічильною гладдю, набируванням, виколюванням, вирізуванням, мережкою та ін. Дана книга має на меті подати наскільки можливо широку інформацію про виникнення, використання та виконання тих технік, які зустрічаємо у зазначеній вишивці. Оскільки нам не завжди відомі їхні давні назви, ми будемо користуватися переважно сучасними.  3. Підризник. Окрайка другої половини XVIII ст. Однобічна, художня гладь, гаптування у прикріп.
В кінці XVII - початку XVIII століття найпоширенішою технікою була однобічна гладь у поєднанні з стебловим швом, а у вишивці шовком - ще й з гаптуванням. Однобічна гладь - техніка дуже економна і, можливо, в той час це відігравало значну роль, бо шовкові нитки були дорогими. З часом набули поширення інші види гладі: двобічна, китайська, полтавська (у прикрій), художня. З початку XVIII століття спостерігається прагнення густі узори, виконані заполоччю, а інколи - і шовком, зробити легшими за допомогою ажурних заповнень окремих деталей затяганкою. Чимдалі заповнення урізноманітнювалися і за формами, і за техніками. В цих орнаментах наочно представлено розвиток такої відомої нині техніки, як рушникові шви. Друга половина XVIII століття характерна все більшим
поширенням техніки хрестика. Вражає розмаїття прийомів його виконання порівняно з сучасними прийомами. Зразки вишивки козацької старшини дійшли до нашого часу переважно у вигладі орнаментальних смуг, відрізаних від простирадл та скатерок, - окрайок. Інколи окрайки використовувалися повторно при виготовленні підризників для церкви. На церковні облачіння нашивали також гаптовані денця кибалок - жіночих головних уборів. Найцікавішими творами є повністю збережені скатерки, простирадла, рушники. Вони показують вишивку козацької старшини у всій красі її орнаментів, кольорів та технік. Перш, ніж перейти до детального опису технік, розглянемо способи перенесення
орнаментів зі зразка на нову тканину. Гладдю виконувалися орнаменти за вільними малюнками. Більшість з них не надто складні і, судячи з розбіжностей в обрисах раппортів, наносилася просто на тканину. Щоб орнамент вибудувати у правильну пряму смугу, перед нанесенням малюнка вишивали лічильною технікою дві прямі паралельні лінії, між якими його і вміщували.  4. Окрайка. Друга половина XVIII ст. Однобічна, двобічна гладі, гаптування у прикріп.
Підтверджує нашу думку зразок вишивки з великими втратами шовкових ниток, що дало можливість побачити контури малюнка, нанесені на тканину рудою рідиною, яка просочилася наскрізь (іл. 4). Проведений експеримент упевнив нас,
що малюнок виконаний відваром лушпиння цибулі за допомогою загостреної палички. Ймовірно, це був найпоширеніший спосіб перезнімання узорів. Якщо майстриня мала малюнок на папері, міг бути використаний спосіб силкування. Папір з намальованим орнаментом можна було пришити до тканини стібками по основних контурах, потім нитки підрізати під папером і зняти його, або відірвати папір, якщо не шкода малюнка. На тканині залишаються контури основних гілок і мотивів, деталі орнаменту можна було домалювати, а простіші - вишити довільно. Силки легко витягаються і не залишають слідів. Цим способом можна перенести малюнок на нову тканину і прямо з вишитого зразка. Силкування здається нам найвірогіднішим способом, оскільки його можна використати на всіх тканинах, в т.ч. на оксамиті. На гладеньких кольорових тканинах міг бути використаний спосіб, відомий і зараз: орнамент на папері проколюється голкою по всіх контурах і деталях, накладається на тканину і протирається густо розведеною крейдою. Крейда через проколи проникає на тканину і залишає на ній чіткий крапчастий слід. Лічильні техніки перезнімалися за рахунком стібків зразка і перенесення цієї ж кількості стібків на нову тканину. При виконанні вишивки цими техніками треба бути особливо уважними, оскільки найменша помилка призводить до зміщення деталей орнаменту і погіршує його якість або потребує випорювання вишивки аж до припущеної помилки.
Посилання 1. Книга пожиткам бывшего черниговского полковника Павла Полуботка и детей
его Андрея и Якова Полуботков, составленная по указу 1724 года майором Михаилом Раевским и лейб-гвардии сержантом Львовым. Издана Григорием Милорадовичем. – Без вихідних даних. – С. 20, 21, 25, 35. 2. Jozef Grabowski. Sztuka ludowa w Europie. – Warsaw, 1978/-C. 165, 175, 294, 466. 3. Кара-Васильєва Т. Шедеври церковного шитва України (XII-XX століття) – К., 2000. – С. 40; Зайченко В. Збірка гаптів XVI-XIX століть // Родовід. – 1996. - №2 (14). – С. 100, 101, 103, 1005 Джерело:
http://gioconda.livejournal.com
|
