Вишивка на Україні— один з найбільш улюблених і поширених різновидів
народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює
піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ
натхненних образів, коріння яких сягає міфології звичаїв і уявлень
наших предків.
Перші
згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про нього
свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань.
Всесвітньовідомі золота пектораль з Товстої могили (IV ст. до н. е.),
чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н.
е.), що є унікальними мистецькими витворами, містять сюжети, які дають
змогу дослідникам виявити і простежити різноманітні форми чоловічого та
жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими нашивками,
аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Узори утворюються з
поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної
орнаментації у вигляді стебла рослини, листя лавра, лотоса, грон
винограду.
Свідченням високого рівня вишивального мистецтва
може бути одяг сарматів. Особливо цікаві знахідки дає поховання кургану
Сватова Лучка Луганської області, в якому знайдено рештки жіночого
вбрання, пишно прикрашеного вишивкою бісером та дрібними намистинами. В
одязі сарматів уже чітко простежується соціальне розшарування населення
: одяг багатих жінок оздоблений золотим гаптуванням, а бідних ѕ скромно
прикрашений звичайними намистинами.
Сенсацією були розкопки
Соколової могили в с.Ковалівка Миколаївської області .Це одне з
небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки. Тут було знайдено
рештки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору. Вишивка
датується I ст. н.е. і є найдавнішою з усіх відомих нам . Реконструкція
її композиції дає підставу твердити про наявність поряд з
орнаментальними мотивами конкретних зображень. Це фрагменти капітелей,
колон, аканфа, лілій, гілочок оливи, горщиків з паростками та ін. Їх
відзначає підкреслено графічний характер і високий рівень виконавської
майстерності.
Про характер вишивки у дохристиянський період ми
можемо дізнатися, розглядаючи скульптурне зображення людини з
Мартинівського скарбу на Черкащині (VI ст. н. е.). На її грудях
зображено широкі смуги геометричного орнаменту. Саме тоді йшло
формування художньо-стилістич-них засобів шитва, народжувалася система
знаків, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову
всесвіту, створювалися обази, які потім довго жили у вишивці та інших
видах мистецтва, нагадуючи про язичеські вірування наших предків. У
часи Київської Русі (IX—XIII ст.), у зв'язку з запровадженям
християнства як нової релїгії,виникають нові форми в мистецтві. В цей
період створюються неперевершені пам'ятки архітектури, монументального,
ювелірного мистецтва, а також художнього шитва. Літописи згадують твори
вишивки у зв'язку з різними подіями. Зокрема, під 1147 роком
вказується, що при розгромі Путивля були знищені речі, шиті золотом,
під 1164 роком записано: "и присла царь многы дары Ростиславу, оксамоты
и павлоки и вся узорочя различная".Серед вкладів князя Васильковича під
1288 роком згадуються "завесы золотом шитые", в той же час літописи при
опису церкви Георгія в Любліні говорять про "платы оксамотны шиты
золотом й жемчугом", "индитья золотом шита вся". Шитво
в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть
за її межами. Про це свідчить запис під 1143 роком, де згадуються
давньоруські роботи в церкві на Афоні: "пелена с золотым обрамлением, с
вышитым кругом, крестом и двумя птицами". Про гаптування місцевого
походження говорить і те, що наприкінці XI ст. Анна-Янка — дочка
великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха — заснувала в
Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки
золотом і сріблом. З літописів дізнаємося, що вишивала також княгиня
Анна — дружина київського князя Рюрика Ростиславича.
У
Софійському соборі під час археологічних розкопок у 1936 році було
знайдено рештки вишивок. Після їх ретельного вивчення реставраторами
було відновлено композицію "Оранта з двома ангелами", а також
зображення святих і частину рослинного орнаменту. Шитво відзначається
художньою виразністю, одухотвореністю образів, тонким відчуттям лінії,
витонченістю колориту.
Центральне місце в композиції займає
постать Богоматері з піднятими догори руками, плечі і голову її вкриває
мафорій. Обабіч неї зображено на повний зріст ангелів з опущеними
крилами. В руках кожен з них тримає жезл, кінець якого закінчується
квіткою. Одяг ангелів вирішено на зіставленні золота і срібла. Саме їх
мінлива гра створює виразний художній ефект. Майстрині сприймали ці
матеріали насамперед як кольори, не виявляючи і не підкреслюючи їх
коштовності, як це буде у наступних століттях. Основний одяг ангелів —
хітони та плащі, вишиті золотом, лише низ і комір — сріблом.
Декоративно трактовано крила ангелів. За допомогою швів, покладених у
різних напрямках, утворюється своєрідне графічне моделювання верхньої
напівовальної частини, переданої вертикальними стібками, і видовженої
нижньої, гаптованої "ялинкою". Це збагачує світлотіньову гру срібного
кольору.
Особливий інтерес являє фігура святого Григорія, що
збереглася найкраще. Його постать має легкі, граціозні пропорції,
обличчя з чіткими рисами вишите світлим шовком, і лише губи виділено
червоним. Бганки одягу святих підкреслено тонкими лініями, які
виявляють рух тканини. Лаконізм силуетів, їх виразність, артистична
лінія свідчать про великий досвід майстринь і високу професійну
підготовку, їх обізнаність як з іконописом, так і з кращими
досягненнями тогочасного декоративного мистецтва. Завдяки аналізу
художніх форм, техніки шитва, місцезнаходження пам'ятки можна зробити
припу щення, що це гаптування ХII ст. і виконане воно місцевими
майстрами.
Археологічні розкопки у Києві, Білогородці, Старому
Галичі, Шаргороді та інших місцевосцях України виявляють численні
залишки гаптованих тканин. Їх вивчення, зіставлення із зображеннями на
фресках, мініатюрах свідчать про широке застосування гаптування золотом
і сріблом в одязі давньоруських людей.
Характерною
деталлю одягу був довгий плащ — корзно, щедро прикрашений великими
колами, всередині яких вміщено орнаментальні розетки або зображення
орлів. Подібний одяг ми бачимо на родинному портреті київського князя
Святослава Ярославича з "Ізборника Святослава", у зображеннях молодого
княжича (очевидно, Бориса) у "Слові Іполита" та князя Ярослава
Всеволодовича в церкві Спаса на Нередиці, а також у зображенні родини
Ярослава в Софії Київській.
Для з'ясування особливостей
князівського одягу цікаві відомості дають фрески Кирилівської церкви у
Києві. У сцені «Св. Кирило вчить цісаря" одяг цісаря має характерні
ознаки, притаманні слов'янському чоловічому одягу. Основою вбрання є
коротка, до колін, сорочка пурпурного кольору, багато орнаментована
рослинними розетками золотного шитва. Припіл, опліччя оздоблені
дорогоцінним камінням. На рукавах біля плечей вишито два кола, у центрі
кожного з них прикріплено срібну пластинку з синіми каменями. Зелені
штани і червоні чоботи також щедро орнаментовані.
У
давньоруському мистецтві чітко вирізнились дві течії: мистецтво широких
верств населення, що крізь віки пронесло свої смаки і уявлення,
живлячись джерелами праслов'янських вірувань та ідеалів народної краси,
і мистецтво, що обслуговувало князівський двір, церкву і тяжіло до
офіційної культури Візантії, переймаючи її форми і художню мову.
Пам'ятки
давньоруського мистецтва з їх потягом до підвищеної декоративності і
глибокої змістовності були скоріше осягненням художнього зразка,
запозиченого з Візантії, ніж строгим наслідуванням його. Насіння,
занесене з Візантії, попало на благодатний грунт. Саме завдяки народній
творчості, її животворним витокам візантійське мистецтво відігравало
роль творчого імпульсу, який стимулював розквіт самобутньої культури.
Художньо-пластичне
вирішення орнаментів гаптування цього періоду виявляє його
неповторність і глибоку образно-символічну змістовність. Вишивка в
одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну,
символічну функцію. Вишитий узор набував магічної сили. Він
розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях, на
подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукавів, що було
вшануванням роботящих рук. Язичеські вірування були тісно пов'язані з
життям і працею людей. В орнаментах давньоруського гаптування
зустрічаються геометричні мотиви, зображення гепардів, левів, птахів,
сповнені чіткого ритму, величі і гармонійної рівноваги. Великою
різноманітністю відзначаються рослинні узори. Особливо улюбленою є
квітка крин — символ життя, а також стилізовані зображення дерев з
гнучкими стеблами та ін.
Про
характер узорів вишивки, місце її розташування свідчать зображення на
срібних наручах з Тверського скарбу, зі Старої Рязані, Києва. На них
зображено гусляра і танцюриста у вишитих геометричним орнаментом
сорочках; виду — русалку у вбранні з довгими, оздобленими узорами
рукавами; двох ткаль в одязі, прикрашеному вишивкою.
Особливий
інтерес становить вишивка з курганного поховання на Київщині. Виконана
вона на смужці з шовкової тканини, що прикрашала сорочку з домотканого
полотна. Реконструкція вишивки виявляє геральдичну композицію з
арочками, в яких вміщено зображення птахів і напівпостаті людини.
Рисунок характеризується граничною ясністю, чіткістю і
спокійно-розміреним ритмом та рівновагою всіх частин. Підвалини
язичеської символіки, пов'язаної з культом родючості, захистом людини
від злих сил, зумовлюють весь художньо-образний лад цього шитва, що
датується серединою XII — початком XIII ст.
Усі ці археологічні
знахідки підтверджують, що вишивка була улюбленим і поширеним видом
декоративного мистецтва як серед знатної верхівки, так і серед простого
люду. Майстрині досконало володіли технікою золотної вишивки, широко
виявляючи її декоративні можливості, створюючи багату і різноманітну
фактуру узорів.
Перші
згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про нього
свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань.
Всесвітньовідомі золота пектораль з Товстої могили (IV ст. до н. е.),
чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н.
е.), що є унікальними мистецькими витворами, містять сюжети, які дають
змогу дослідникам виявити і простежити різноманітні форми чоловічого та
жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими нашивками,
аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Узори утворюються з
поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної
орнаментації у вигляді стебла рослини, листя лавра, лотоса, грон
винограду.
Характерною
деталлю одягу був довгий плащ — корзно, щедро прикрашений великими
колами, всередині яких вміщено орнаментальні розетки або зображення
орлів. Подібний одяг ми бачимо на родинному портреті київського князя
Святослава Ярославича з "Ізборника Святослава", у зображеннях молодого
княжича (очевидно, Бориса) у "Слові Іполита" та князя Ярослава
Всеволодовича в церкві Спаса на Нередиці, а також у зображенні родини
Ярослава в Софії Київській.
Про
характер узорів вишивки, місце її розташування свідчать зображення на
срібних наручах з Тверського скарбу, зі Старої Рязані, Києва. На них
зображено гусляра і танцюриста у вишитих геометричним орнаментом
сорочках; виду — русалку у вбранні з довгими, оздобленими узорами
рукавами; двох ткаль в одязі, прикрашеному вишивкою.
