З історії кролевецьких рушників

Кролевець здавна вважається центром поліського ткацького мистецтва. Кролевецькі рушники приваблюють урочистою святковістю, красою і монументальністю візерунків, що яскріють червоним кольором на білому тлі. Ткацький промисел в Кролевці був розвинутий ще з часу заснування міста (1601 р.). Видатні майстри другої половини ХVІІІ ст. виготовляли квітчасті килими, рушники, ткані червоним по білому, вибійку із зображенням птахів, квітів, ромбів. У 1863 р. у місті налічувалось 208 ткачів. Наприкінці ХІХ ст. візерункове ткацтво стало кустарним промислом. Найбільшу славу візерункові кролевецькі рушники здобули в XIX ст.


Історія залишила деякі імена ткачів, кожний з яких мав свій стиль, своєрідну манеру виконання. Це Настя Іваницька, Петро Бідний, Лаврентій Ринда та його син Євтихій, онуки Іван та Василій. Для кролевецьких рушників характерним є використання традиційної техніки перебору з ремізно-човниковим ткацтвом.
Ремізно-човникове ткацтво пов’язане із введенням багаторемізного ткацького верстата, кількість ремізок доходила іноді до 12-16. Поширені у народі поетичні назви витканого: «кривульки», «віконця», «сосонки», «ялинка», «гречка», «борисівка» – відбивають поетичність народного мислення.
На давніх рушниках кролевецьких майстрів пломеніють стилізовані квіткові мотиви, восьмикінцеві розетки, медальйони «журавлі». Цвітуть «дерева життя», вазони з квітами. Улюбленими були малюнки так званих «свічників», з яких, мов полум’я, піднімаються вгору червоні квіти, збагачені творчою фантазією майстрів. Поширені були так звані «орляні» рушники із двоголовим орлом.
У наш час мистецтво Кролевця розквітає, набуває нових рис. Заслуга в оновленні традицій цього промислу належить художникові Івану Дударю. Багато років присвятив він пошукам і збиранню старовинних кролевецьких рушників. Вивчення джерел народної творчості, переосмислення їх сприяли народженню нових узорів.
Художники І. Дудар, О. Гавруш, а також талановиті народні майстрині застосовують різноманітні техніки, що дають змогу виконувати складні технічні завдання. Кролевецькі рушники набувають ознак тематичного панно, динамічних вертикальних композицій.
З особливою ретельністю орнаментувалися рушники, які мали не тільки утилітарне і декоративне, а й обрядове значення. У селянському житлі XIX – початку XX ст. та й нашого часу рушники розвішуються завжди на визначних місцях: над вікнами, в простінках, на покуті. Надзвичайна стійкість традиції їх використання у сімейному побуті (на рушник становили молодих, рушником їх пов’язували, ним сповивали немовля тощо) пояснюється побутуванням давніх релігійно-магічних уявлень (тоді рушники розвішували в священих гаях, на них, як на своєрідну ікону, наносили язичницькі зображення).
Орнаменти наносилися на рушники і шляхом вишивання. Мотиви квітучої рослини з птахами, окантованою в’юнкою гілкою, заповнювали полотнище полтавських рушників; у нескінченний ланцюжок поєднувалися ромби, квадрати, розетки на подольських та гуцульських рушниках. Вишивками прикрашали й інші декоративні тканини, а особливо одяг. Сорочки, запаски, безрукавки та інші зразки традиційного українського костюма гаптували на тих місцях, які найкраще впадали в око, ними також підкреслювався крій одягу. В давнину орнаментальне оздоблення одягу мало в першу чергу магічне значення: так, розміщення візерунків на рукавах сорочки було пов’язане з шануванням руки як своєрідного знаряддя праці, з побажанням їй сили та вправності. Кількість вишитих виробів і характер їх оздоблення були ознакою соціальної належності людини, визначали її добробут, майновий стан.
У вишивці найкраще унаочнюється взаємозв’язок художніх ознак із технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконувались техніками, пов’язаними з лічбою ниток: набируванням, низзю і занизуванням, лічильною гладдю, качалочкою тощо. Стрімкий біг по полотну рослинних орнаментів не зупиняли рушниковий і тамбурний шви. Рослинні орнаменти, вишиті полтавською двосторонньою гладдю, вільно стелилися по тканині. На початку XX ст. з’являються новації: поширюється хрестиковий шов, у вишивку разом із фабричними нитками проникає поліхромія, з’являються нові сюжети, зокрема жанрові сцени. І якщо барвиста орнаментика нових вишивок Південної чи Західної України мала переважно живописний характер, то старовинні полтавські та поліські вишивки, виконані лічильною гладдю, вирізуванням білими нитками по білому полотну, були неперевершеними зразками народної графіки.

Джерело:
http://www.sokal.lviv.ua